І дочка подарунок взяла з певним подивом. Переглянулась із чоловіком. Розчаровано переглянулась. Це ж всього лише ракувачки? На день народження від рідної матері такий подарунок. І забулось те все хороше, що було раніше
Одна жінка подарувала дочці квартиру та машину. На пенсію зібралася, а поки був добрий дохід, все це купила. Вклала всі свої заощадження. І свою велику квартиру продала, купила собі маленьку.
Дочка із зятем жили тепер у чудовій квартирі, обставленій, з гарним оздобленням. І їздили на гарній машині. Навіщо збирати гроші, – так думала жінка. І навіщо скупитися? Треба все віддати молодим, нехай живуть та радіють. Це навіть не подарунок. А просто – віддала. Купила. Переписала.
Раділи, мабуть. Лише на день народження доньці мати подарувала рукавички. Красиві, в’язані, ніжно-сірі. Ось що спромоглася купити на пенсію, те й подарувала. Гроші вона всі раніше віддала, так виходить.
І дочка подарунок взяла з певним подивом. Переглянулась із чоловіком. Розчаровано переглянулась. Але ж вони виховані були. І нічого поганого не сказали, навпаки, подякували. Це вже потім, наодинці, вони глузували з убогого подарунка. Ось батьки чоловіка подарували планшет. Він у двадцять разів дорожчий за рукавички. І взагалі завжди дарують квіти, торт, гарний подарунок. А мама якось схибила. Пожадував.
А мати сиділа у своїй квартирці і рахувала копійки, – треба за все платити. Зуби, окуляри, здоров’я, комунальні послуги, нові чоботи, продукти – не так просто на подарунки викроїти гроші. І діти так давно не дзвонять і не запрошують у гості.
Вони просто забули, що здобули. А жінка втратила можливість дарувати та давати, – віддала відразу все. Думала, то краще буде.
Але іноді люди забувають, що одержали. І коли змінюється наше становище, зменшуються можливості, – розчаровано переглядаються.
Запам’ятають рукавички. А квартира, – то це коли було? Рік тому. Та й це не подарунок. А просто віддала. Сама ж так вирішила.
Не даруйте надто дороге, не даруйте все одразу – необдумано, – іноді це сумно закінчується. І нічого тепер дарувати. Але це не про всіх, звісно. Не про всі випадки. Але іноді краще дарувати частинами, посильно, – щоб не надто розбавити. І лишати собі щось на життя. Це практично. Хоч і сумно…