І де ж мені подяка за онуків…

І чому все так важко… Ніколи не думала, що у важкий період руку допомоги нам ніхто не простягне. Невже я так багато прошу?

Зараз я  вагітна вдруге і відчуваю, що буду я сидіти з чоловіком і двома дітьми в однокімнатній крихітній квартирці. У моїх батьків трикімнатна квартира в центрі. З ремонтом непоганим, добре обжита. А нам віддали “однушку” на відшибі і радій …

Я пропонувала помінятися, але вони ні за що не хочуть … Кажуть, що на своє житло потрібно заробити. А як я повинна працювати? З пузом? З першим онуком вони мені не дуже допомагали, але якось витримала. Так і з другим допомоги особливої ​​не буде, я впевнена. Так хоч би житло своє віддали, подумали про майбутнє своїх онуків.

У нас ще є дача за містом. Ось туди я і пропонувала батькам переїхати. А що? Там свіже повітря, можна курей розводити. При необхідності – навіть козу завести не проблема. Всі продукти екологічно чисті, корисні … Але вони не хочуть. Кажуть, що там зручності на вулиці, до міста далеко, воду треба з колодязя носити. Так це ж фізкультура. До того ж, ми думали стару свою машину їм віддати. В обмін на квартиру, так би мовити. А ми б однокімнатну продали і купили собі позашляховик. Втомилася я вже на “механіці” їздити, пора брати щось краще.

Свекруха про нашу сім’ю теж не думає. Ось розміняла свою «двушку»: купила дві однокімнатні. Одну віддала дочці, а в другій живе сама. Але її дочка – пустоцвіт: десять років заміжня і все без дітей. А я он яких прекрасних онуків їм народжую, а все без толку. Хоч би якась подяка була.

Плачу і думаю кожен день! Уже сил просто немає!