“Хто не працює – той не їсть”. – говорив нам тато в дитинстві

Мої батьки одружились, бувши студентами третього курсу. Бабуся з татової сторони цей шлюб не схвалювала. Вона була заможною та владною жінкою, до того ж вона сама вже вибрала йому наречену з впливової родини та призначила день сватання.

Тоді тато швиденько  розписався з мамою без згоди бабусі. Тато всім своїм друзям казав який він щасливий, що зустрів дівчину своєї мрії. Раніше бабуся могла татові надсилати якусь посилку або просто гроші. Закінчивши інститут мама відразу завагітніла. Тоді бабуся перестала надавати моїм батькам будь-яку допомогу.

Жили вони в комуналці. Тато говорив мамі: “Нічого страшного, проживемо якось”.

Батьки моєї мами не могли допомагати оскільки у них дуже велика сім’я і мама була найстарша. Коли народилася я, тато допомагав мамі. Було все добре. Через три роки мама знову завагітніла і народила двійню.

Тоді виходу не було, зарплати не вистачало, а нас треба було годувати, одягати й взувати. Тоді батьки вирішили роз’їхатися на час до своїх батьків. Але все це безслідно не пройшло.

Коли тато заробив грошей на квартиру він забрав маму і нас в новий дім. Тато з мамою вечорами сиділи та розмовляли про те, як він працював.

Мама теж намагалася без діла не сидіти, вона в’язала на замовлення і продавала речі. Іноді бабуся сиділа з нами, а мама підробляла, щоб якось допомогти батькові заробити грошей. Час минав, але відносини між батьками стали псуватися.

Якщо мама просила батька посидіти з нами він говорив: – “Сама народила сама і сиди”. Іноді навіть в родині було проблематично з їжею, а батько міг нас дорікнути цим і сказати: – “Хто не працює, той і переб’ється без їжі”.

На той момент мама вже не працювала. Вона хворіла, а батько їй не вірив, говорив, що просто прикидається. Коли я стала старшою, то стала помічати, що при нас мама нічого не показувала, а ночами плакала.

Я закінчила школу. Вчиться не пішла, замість того влаштувалася прибиральницею в магазин, а вечорами мила під’їзди, щоб хоч якусь копійку заробити та допомогти мамі. Тому що молодших сестер ще утримувати треба було. Того, що батько мамі віддавав зовсім не вистачало. Але, мама не розлучалася з батьком говорила: – “Ми сім’я й один одного кидати не треба. Адже ми давали клятву, що все життя будемо разом”.

Зараз мої батьки вже пенсіонери. Живуть в одній квартирі кожен своїм життям. Їсти варять кожен сам собі так само і продукти купують окремо. Як мама каже: – “Зате старість не самотня”.

Я вийшла заміж. З чоловіком виховуємо двох синів. Сестрички поки заміж не поспішають, кажуть, що на батьків надивилися і тепер хочуть міцніше на ноги встати, а потім і про заміжжя подумають. Разом знімають однокімнатну квартиру, щоб батьків не турбувати.

Батьків ми не поділяємо так само приходимо до них в гості. Намагаємося допомагати продуктами та грошима по можливості.