Холодний січневий ранок подарував мені справжнього друга

Був холодний, похмурий січневий ранок. Зима була без снігу, але з дощем та сильним морозним вітром.  Від одного погляду у вікно, настрій сильно псувався. Потрібно було збиратись на роботу. Того року я тільки влаштувалась викладачем в коледжі та закінчувала заочно магістратуру. Я любила свою роботу, а тому не дозволяла собі запізнень.

Вітер на вулиці був настільки сильний, що я навіть відчула, як мене  місцями навіть зносить. Пішки йти не хотілось, а тому я пішла на зупинку.  Підходячи до зупинки, я побачила красиву собаку, яка самотньо гуляла.

Нашийника на ній не було, але по вигляду я одразу визначила, що вона породиста. «Схожа на стаффордширського тер’єра», – подумала я. Найбільше мене вразило в ній те, з якою гідністю собака дивилася на все, що відбувається навколо. Королівська постава, по-іншому не скажеш.

Собака теж мене помітила. Сіла недалеко і дивилася оцінюючим поглядом, ніби запитуючи, надійний я людина чи ні? Підійшла моя маршрутка, з важким серцем я увійшла в неї. В голові крутилось одне: «Більше мені її не зустріти. Такі зустрічі не повторюються».

У переповненій маршрутці я раптом відчула, що хтось притискається до моїх ніг. Подивилася вниз і побачила цю собаку. Вона не стала сподіватися на випадок, мабуть, їй здорово дісталося в цьому житті. Мудра собака взяла ситуацію у свої лапи, під свій контроль.

З роботи ми їхали разом, міцно обнявшись, на задньому сидінні машини мого знайомого. Він весь час бурчав, що я роблю помилку. «Підібрати незнайому тварину бійцівської породи та  брати до себе додому – це безумство!?» – не вгамовувався він.

Ось уже 3 роки Мері, живе в моїй квартирі. Розумна, добра, віддана та любляча собака. Яке щастя, що ми з нею зустрілися. Я дотепер не можу пояснити те, чому така хороша собака опинилася на вулиці. З усього було видно, що вона жила з господарем. Я чесно шукала її колишніх власників, але так і не знайшла.