— Хочеш, щоб я тебе вибачила, подаруй пʼять тисяч! – заявила подруга у відповідь на мої вибачення

Останнім часом все в моєму житті йде шкереберть. Якась чорна смуга, причому без просвіту.

Все почалося з того, що начальник на роботі раптово вирішив пограти в пана та кріпаків. Почав конкретно чудити. У мене вже раз сто з’явилася думка про те, що час робити ноги.

Я б давно кинула йому на стіл заяву з власного, але заміна з адекватною зарплатою ніяк не знайдеться. Ось і доводиться вислуховувати безглузді претензії та виконувати безглузді доручення.

У сім’ї справи теж не дуже. У чоловіка новий виток кризи середнього віку. Півроку тому він почав ходити до залу, дуже схуд і підтягнувся.

Тепер він вирішив взятися за свій імідж. Так-так, так і сказав. Я, мовляв, не хочу виглядати як старий черевик. Накупив модних дрібничок, ходить на роботу, як франт якийсь. До чого все це призведе, я не маю жодного поняття.

Загалом, відчуваю я, як все довкола мене руйнується і змінюється. Та що там говорити, тиждень тому у мене навіть і машина почала барахлити!

Слово честі, іноді мені здається, що я потрапила в замкнене коло. Ніби мене наврочили, ось іншого пояснення мені на думку не спадає.

Так я закопалась у своїх справах і проблемах, що зовсім забула про день народження найкращої подруги Маші. Щоправда, вона й сама не збиралася його відзначати. Сказала, що нема чого влаштовувати урочистості та гуляння, якщо дата некругла.

— І взагалі, у нашому віці про дні народження можна забути. Не цифри, а якась ганьба, — сказала Машка, натякаючи на те, що ми, на жаль, з роками не молодіємо. А навіть навпаки.

Тільки через день після тієї дати я згадала, що навіть не подзвонила Машці і не привітала на рівному місці від жаху.

Думаю, як же так, як я могла прогаяти таке з голови. Подруга, називається, лаяла я себе. Тут же заїхала в магазин, купила улюблений Машин тортик та величезний букет квітів. Помчала до подруги на всіх парах. Та відчинила мені двері з кислою міною і далі передпокою не пустила. Я до неї і так, і так.

— Машуль, — кажу, — дорогенька моя, пробач, будь ласка, мене стару! Зовсім замоталася, вибилася з колії. Життя мене все б’є та б’є по голові, ось я останню пам’ять і втрачаю, — виправдовувалася я.

Подруга слухала мене з кам’яним обличчям, схрестивши руки на грудях. Я продовжувала вибачатися. Мовляв, я не навмисне, прошу зрозуміти і пробачити. І тортик із букетом Машці в руки сую. Ось, мовляв, як вибачення.

— Так, подруго, ось ти й показала своє щире обличчя. Гарна, нічого не скажеш. Я цілий день твого дзвінка чекала. Усі згадали, окрім тебе. То ти мене цінуєш, виходить? – процідила подруга, відштовхуючи троянди і торт. — Якщо хочеш, щоб я тебе вибачила, даруй нормальний подарунок. Тисяч пʼять загладили б твою провину, — додала Маша з королівським виглядом.

Я покліпала очима. У сенсі, говорю, п’ять тисяч. Чого, мовляв.

Подруга зневажливо засміялася:

— Зовсім ти недалекою стала. Щось, грошей, звичайно ж. Не пʼять же тисяч кілограмів картоплі з дачі.

До мене знову не дійшло. Які пʼять тисяч, говорю. Подруга нетерпляче мене перебила:

– Ну і недалека. Ти мені маєш подарувати гроші, пʼять тисяч. А не якийсь там вошивий букет та вчорашній торт. Що незрозумілого?!

Тут до мене справді дійшло. Кажу, цікаво дівки танцюють.

— У тебе навіть не ювілей, з якого це переляку я маю тобі такі щедрі подарунки робити? Ти сама казала, що відзначати не збираєшся. А що я тобі не подзвонила, то у мене причина поважна, я тобі пояснила.

Подруга мене знову перебила. Я, мовляв, тебе з усіма святами вчасно вітаю, а ти, мовляв, постійно забуваєш про все.

— І не треба мені говорити про свої проблеми. У кого їх зараз немає? – сказала Машка.

Я відповіла, що вину свою визнаю. Так, забула зателефонувати одразу. Але зараз же я приїхала, вибачилася, квіти привезла. Чого, мовляв, тобі ще треба.

Подруга знову мені про гроші. Або, каже, ти мені більше не подруга. Забудь, мовляв, дорогу до мене.

Нормально взагалі? Це що за шантаж такий на рівному місці? Нічого, звичайно, я їй давати не збираюся. Ось ще вигадала. Розвернулась і тими ж ногами пішла додому.

Квіти і торт, коли така справа, я собі залишила. Я, знаєте, теж заслужила на свято. А що Машка мене скрізь заблокувала, то це її справа. Жаль, не відразу я побачила справжнє обличчя цієї здирниці!