Хлопець покинув мене поки я була вагітна, але я вирішила народити і не жалію про це

Я не якась божевільна, звичайна 23-річна дівчина, яка залишилась з дитиною на руках. Завагітніла від хлопця, який не хотів дітей. Абсолютно випадково. У мене не було дилеми: народжувати чи ні, я точно знала, що хочу залишити незапланованого, але бажаного малюка.

Спочатку мені було соромно, що я “нагуляла” бувши незаміжньою, хлопець потім зник, але я його за це не звинувачую, це особисто мій вибір. Намагалася ховати живіт до останнього, щоб люди навколо не впізнали, що скоро я стану мамою.
З народженням дитини моє життя кардинально змінилася, я стала інакше ставитися до всього, навіть натягнуті відносини з мамою стали набагато кращими. Під кінець вагітності я закінчувала університет. Отримала диплом. Було складно, але мене підтримували мама і друзі.

Зараз в мережі активно обговорюють матерів, які годують в громадських місцях (я через подібну ненависть теж пройшла), та й поява в будь-якому кафе з дитиною на руках викликає часто дивну реакцію у людей. Навіть у тих, у кого теж є діти. У тебе непосидючий малюк, немовля плаче? Сиди вдома! Ось таке рішення диктує суспільство. Ні, не думайте, я не вважаю всіх поганими, просто помітила, що люди часто говорять, що не люблять чужих дітей. До своїх ставлення інше. Або до дітей друзів.

Навіщо кричати на чужу дитину або робити їй зауваження? Звідки така неприязнь? Як можна накричати на чужу дитину, якщо за неї в цей момент нікому заступитися?