Хлопець нахабно всівся їй на коліна: випадок в метро, над яким варто задуматись
Вчора я почула кумедну і водночас обурливу історію. Моїй колезі Галині Петрівні трохи більше 50 років. Відколи я влаштувалась на цю роботу, у нас з нею один кабінет на двох. Вчора зранку вона розповіла мені дивну історію.
Галина Петрівна живе на околиці Києва, недалеко від кінцевої станції метро. Потяги на неї приходять порожні – і як тільки відкриваються двері, всередину спрямовується натовп народу. Всі біжать, розштовхуючи один одного, намагаючись якомога швидше сісти на вільне місце: нікому не хочеться стоячи їхати в тисняві та задусі. Таке у нас відбувається практично на всіх кінцевих станціях і з усіма порожніми поїздами.
Галина Петрівна, за її словами, в цій «гонитві на виживання» участі ніколи не приймає. Пропускає всіх у вагон, а потім спокійно заходить сама. Каже, що їй простіше постояти, ніж штовхатися ліктями в боротьбі за заповітне сидяче місце.
Так було і цього разу, розповідає вона:
Народу в цей раз було трохи, пропустила, заходжу в вагон. Дивлюся – а в середині одне місце вільне. Іду до нього і бачу, як з протилежного кінця вагона до цього ж місця біжить якийсь хлопець. Молодий, на вигляд років близько двадцяти. Прикидаю відстань і розумію, що я встигну раніше. Спокійно підходжу і сідаю.
Він підлітає буквально через секунду і, на мій подив, плюхається мені на коліна. Думала, зараз встане. Ні. Він почав вовтузитися, намагаючись чи то випхати мене своєю попою, то чи угвинтитися на сидінні між мною і жінкою, що сиділа поруч. Піднявся тільки після того, як я голосно запитала: «Юначе, вам на мені зручно ?? !!!»
Сміється моя колега. І тут же починає зітхати, мовляв, звідки беруться такі нахаби. Адже і чоловік, і молодий, а ніякої поваги вже немає ні до кого.
А я мовчу і згадую, як сама Галина Петрівна по телефону розмовляє зі своїм сином (студентом 5-го курсу інституту, між іншим):
– Вадим, ти поїв? Посуд не мій, не треба, постав в раковину, я сама.
– Ти в вихідний з нами на дачу поїдеш? Батькові допомогти треба грядки скопати. Спина болить? Ну добре…
– Ти до бабусі не заїдеш сьогодні? Їй продукти треба купити, закінчуються. З хлопцями домовився? Добре, тоді я сама після роботи …
Звідки беруться нахаби, звідки беруться … Самі ж їх і виховуємо!