Хлопець чомусь вирішив, що я буду його утримувати

У свої 24 роки почала я жити з хлопцем. З’їжджатися я не сильно хотіла, але обставини склались так, що мені довелося шукати нове орендоване житло. Коля дуже наполягав, щоб я переїхала до нього. Мовляв, я його і не люблю зовсім, раз мені простіше у чужих людей жити, ніж з ним.

Ну гаразд. Закохана я була сильно, тому повелася на вмовляння. Тим більше в той час в голові ще було повно вінегрету на тему того, що не завжди потрібно робити, як тобі зручніше, а треба так, як краще для відносин, що саме жінка повинна йти на компроміс, адже жіноча психіка більш гнучка. Загалом, погодилася. І дарма.

Спочатку Коля постійно брав гроші у батька, а сам шукав роботу, позаяк з минулої пішов ще коли ми не жили разом. Ось перша моя помилка. Треба було сказати, що поки він без роботи, ні про яке спільне життя не може бути й мови. Але я всіх судила по собі. Я ніколи не сиділа без роботи довше місяця і не жила за рахунок батьків з двадцяти років. Ось і думала, що він з дня на день цю проблему вирішить.

Потім сталося очікуване, грошовий потік з боку люблячого татка, який щиро вважав нормою, що здоровий хлопець не працює, припинився – батько захворів. Коля перші дні активніше бігав по співбесідах, а потім барвисто розписував мені, як його туди не беруть і взагалі він нікому не потрібен бідний-нещасний. Потім просто десь бовтався, навіть не переймаючись придумати казку про співбесіду.

Ось знову ж – ноги в руки й бігом від такого в перший же тиждень. Але ні, я щось там чекала. Але добре хоч вистачило розуму не вкладатися фінансово в утримання цього, шукаючого ідеальне місце роботи, непорозуміння.

Поруч з моєю роботою була їдальня, тому обідала я і так частенько там. Зрозумівши, що заробляти хоча б на продукти Коля навіть і не думає, я повністю перейшла на харчування в їдальні. Снідати та вечеряти стала теж на роботі, тим більше ну що там дівчині вагою в 50 кг треба? Вранці кава з якою-небудь булочкою або сирком, ввечері теж типу того чи пара бутербродів (холодильники на роботі у нас був).

Коля дуже дивувався перші дні. Заглядав в холодильник, щось там знайти намагався, напевно. Потім акуратно натякнув, що  їсти нічого немає. Я так само акуратно натякнула, що і купувати немає на що. Чесно – навіть не вникала, чим він там харчувався. Все ж зайнялася пошуками знімного житла, куди планувала з’їхати. Адже якщо повага до партнера втрачається (а як такого можна поважати?), то навіщо жити разом?

Правда потім ситуація налагодилася. Не знаю, якими вже нелюдськими зусиллями волі, але Коля вигнав себе на роботу, де протримався аж кілька місяців. Фактично, стільки ж тривала й агонія наших відносин. Але я дотепер вважаю, що в тій ситуації це був єдиний розумний вихід (не рахуючи, що самим  розумним було взагалі з цією людиною не зв’язуватися).

І коли я чую, як жінка заробляє, а чоловік, прикриваючись аргументами, що «там мало платять / важко / далеко їздити / не для того мама ягідку ростила» лежить на дивані, я не розумію сенсу фінансових витрат. Не розумію і все тут. Немає у мене грошей тебе утримувати. У холодильнику миша повісилася. Ні, сама я їсти не хочу, поїла на роботі. Могла б купити на двох? З чого? Моєї зарплати тільки на мене вистачає і то ледве-ледве (навіть якщо це не так).

А взагалі, звичайно, від таких треба йти. А оптимально – з такими не зв’язуватися. Не займатись марним “мотивуванням”, не умовляти, не сподіватися, що «він зміниться». Життя одне і витрачати його на утримування паразита – навіщо?