Головний закон життя: добро завжди повертається сторицею

Костянтин Семенович і уявити не міг, яким важким для нього стане цей Новий рік. Все було, як завжди. Маша готувала якісь страви на кухні, він неспішно прибирав квартиру. Пахло цитрусами та хвоєю. Люди похилого віку жили зовсім одні. Бог дітей їм не дав, але вони не особливо сумували. Звикли жити один для одного.

Раптом Маша похитнулася і впала. Швидка. Лікарня. Тривалі аналізи і страшний діагноз. Жінці необхідна була термінова операція, яка коштувала шалених грошей. Де їх взяти Костянтин Семенович навіть не уявляв.

Він поділився своїм лихом з лікуючим лікарем, пояснив всю ситуацію, але той лише розвів руками. Їх міська лікарня була не в змозі оплатити хірургічне втручання такого рівня … Світ звалився для Костянтина Семеновича. Він прекрасно розумів, що Маша не виживе. А навіщо йому було це життя без неї?

За одну ніч Костянтин Семенович став зовсім сивим. Він все думав, де ж йому дістати гроші на операцію. Єдиною надією був його двоюрідний племінник, який жив за межами країни. Але у нього просити було якось … совісно. Адже і йому там складно, своя сім’я і маленькі діти.

Медсестра практично виштовхала Костянтина Семеновича з палати. Він толком не їв і взагалі не спав дві доби.

– Вам треба берегти себе! – сказала вона, – Ідіть додому! Хоч поспіть!

– Та не зможу я спати, голубонько! Де ж я гроші на цю операцію дістану? – похитав головою чоловік.

– Ви не впадайте у відчай! Бог завжди приходить на допомогу, коли цього зовсім не чекаєш! – підбадьорила його медсестра.

На порозі квартири Костянтина Семеновича зустріла сусідка. Вона запитала, як почуває себе Маша, розповіла останні новини і поцікавилася вартістю операції для дружини Костянтина Семеновича. Почувши суму сусідка задумалася.

– Костя, а  давай я пройдуся по сусідах.  Нехай  хто скільки  зможе дасть. Авось хоч на ліки назбираємо … – захитала головою вона.

Костянтин Семенович тільки рукою махнув. Не вірив він у все це. Зовсім не вірив. У людей свої потреби і турботи. Їм не до його Марії …

Сусідка ще постояла на порожньому сходовому майданчику, а потім побігла накинути на плечі хустку. Вона занесла сусідові трохи супу і булочки для Маші, а сама відправилася по сусідах.

– З миру по нитці –  сорочка буде! – твердила вона собі під ніс. Жінка вирішила обійти не тільки їхній будинок, але і весь мікрорайон. Адже має ж бути хоч якесь чудо в ці новорічні свята.

Марії Петрівні стало гірше. Костянтин Семенович картав себе за те, що відлучився від неї. Раптом він чітко усвідомив, що його дружина може померти. Що тоді з ним буде? Як йому жити без Марічки?

Вони познайомилися в сільському клубі. Вона була молодша за нього на п’ять років і прийшла разом зі старшою сестрою. Така красива, спокійна і дуже усміхнена. І його серце просто злетіло до небес при одному виді цієї милої дівчини.

Як тільки Маші виповнилося шістнадцять, Костянтин одружився на ній. Батьки не були проти, в усьому допомагали молодим. Ось тільки не послав їм Бог дітей. Мабуть були у нього свої плани. І що ж тепер буде?

– Костянтин Семенович, до вас відвідувачі! – обірвала його думки симпатична медсестричка.

– Хто ж там? – насторожився чоловік. Племінник повинен був приїхати тільки через три дні. Може це сусідка.

Але на порозі палати стояла дуже красива молода жінка в дорогій шубі. Вона підморгнула Костянтину Семеновичу і, блиснувши білими зубами, сказала:

– Добрий вечір, дядько Костя! Ви мене не впізнаєте?

– Ні! – розгублено похитав головою старий.

– Я Настя! Придивіться уважніше! – знову посміхнулася непрохана гостя.

І тут до Костянтина Семеновичу дійшло. Півжиття пролетіло перед очима. Природно, впізнати в цій розкішній жінці кирпату дівчинку з сусіднього будинку було просто неможливо. Тільки очі залишилися зелені та хитра посмішка як і раніше грала на губах …

У Насті було ще два брати і три сестри. Наймолодшій дитині тоді виповнилося шість місяців. У них була дуже дружна і щаслива сім’я. Тато працював на будівництві, мама шила на дому. Звичайно, було складно, але на життя вистачало. Всі дітки були доглянутими і чистенькими, ніхто ніколи не голодував.

І раптом весь мікрорайон встав на вуха. Батька Насті по-звірячому вбили. Він повертався додому з роботи. Помітив, як до дівчини пристали хулігани, заступився. Отримав ножем прямо в серце.

Тоді мама Насті трохи не збожеволіла від горя. Її тільки діти і тримали на цьому світі. Потихеньку зібрала всю свою волю в кулак, влаштувалася на дві роботи і почала тягнути свій тягар. Було дуже важко. Поступово про сім’ю всі забули, ніхто не допомагав.

Крім Маші і Кості. Тоді чоловік був на керівній посаді, гроші вдома водилися. Кожні вихідні він з дружиною купували продукти і тихесенько відносили сусідці. На день народження дітей і різні свята він діставав діткам подарунки та солодощі, а Марія йшла в гості і вручала їх малечі.

– Дядя Костя, все буде добре! Я випадково зустріла вашу сусідку – вона мені все розповіла. Операція вже оплачена, тітка Марія буде жити! Довго і щасливо. Завтра вранці її прооперують! Так що ні про що не турбуйтеся!

– Але ж це такі величезні гроші! – зітхнув Костянтин Семенович зі сльозами на очах.

– Для вас величезні, для мене цілком стерпні. Я вже багато років живу в Америці. Мій чоловік відмінно заробляє, у нього багато заможних родичів. Ця сума цілком стерпна для нас! До того ж, я ніколи не забуду те добро, яке ви зробили для мене і моєї родини.

– Та облиш, Настю, що я такого зробив? Просто допомагав іноді …

Все подальше лікування Настя постійно приїжджала в лікарню до Марії Петрівни. Жінку прооперували і дали дуже сприятливі прогнози. Костянтин Семенович просто не вірив у своє щастя.

Племінник відмовився приїжджати. Послався на ангіну. Сказав, що у нього зараз складне матеріальне становище і допомогти дядькові не зможе.

Костянтин Семенович не те щоб засмутився, але йому стало досить неприємно. Настя заспокоювала чоловіка, як могла.

– Наостанок, дочко, скажи, навіщо тобі все це? – сумно посміхнувся Костянтин Семенович. – Он рідний племінник відмовився, а ти ж взагалі чужа людина …

– Чужі люди бувають ближче рідних! – посміхнулася Настя. – Наші численні родичі теж ніяк не допомагали мамі, а вона не стіни лізла від безвиході і постійної важкої роботи. А ви завжди були поруч. Я ніколи не забуду, як ви подарували на мій день народження цукерки і красивий новий светр. Мені всі подружки в класі заздрили. А до цього дражнили жебрачкою … Так що є речі, які ми несемо з собою через все життя.

Старий усміхнувся. Добро завжди повертається сторицею. Так його завжди вчила покійна мати!