Головною мрією дитини було знайти маму

У Марка з самого раннього дитинства була заповітна мрія. Він понад усе прагнув знайти свою рідну матір. Ще в дванадцятирічному віці він пообіцяв собі знайти її будь-якою ціною, проте живучи в притулку він не міг цього зробити. Він був цілком здоровою дитиною, яку у віці одного року відправили до притулку. Про це йому розповіли вихователі, тому Марко весь час задавав собі питиння “За що?”

Його так і не всиновили, багатьох відлякувала велика голова, яка здавалася не пропорційно стосовно тіла і погляд в був дуже дорослимі серйозним. Марко не викликав особливого розчулення і жалю хлопчик у бажаючих усиновити маленьку дитину не викликав. З часом всі риси обличчя виправилися і Марка можна було назвати навіть дуже симпатичним, проте дорослих хлопців всиновлювали вкрай рідко. Так він і залишився в дитячому будинку.

У 18 років хлопець нарешті отримав довгоочікувану свободу і вирішив здійснити свою мрію.  Про тата він навіть не думав, для Марка його просто не було, зате подивитися матері в очі і дізнатися, чому ж вона його кинула.

Хлопець розумів, що якщо він не виконає задумане, то буде мучитися від цього все життя. Йому було важливо переконатися для себе, що ніякої його провини в тому, що його кинули, немає.

В притулку хлопець оволодів професією столяра і дуже любив цю справу. Тепер, будучи на свободі, він легко влаштувався на роботу.

Досі невідомо, яким чином він зумів роздобути потрібні дані, але вже через пару місяців після початку пошуків Марко опинився на порозі материнського будинку. Зважитися на дзвінок було важко. Горло горло передовлював комок, а серце стало гучно і надривно стукати. Хлопець все-таки наважився і натиснув на кнопку.

За дверима почулися кроки. Хода була важка, стареча. Чоло Марка покрилося крапельками поту. Хлопець сильно хвилювався. Зараз він навіть зрозумів, що не знає, що сказати своїй мамі. «Мама» – саме це слово було йому чужим і незнайомим.

Двері відчинилися. Перед ним постала жінка, вік якої було важко спрогнозувати. Вона явно мерзла, так як була закутана в шаль.

– Ви комунальник? – поцікавилася жінка.

Хлопець розгубився, він не знав, що сказати і тому коротко кивнув головою.

– Не дочекаєшся вас, – поскаржилася жінка. – Прошу, прошу, а ніякого ремонту так і немає.

Жінка впустила Марка в квартиру. Хлопець відразу зрозумів, що все вкрай занедбане. Шпалери місцями просто відклеювалися, зі стелі сипалася штукатурка. Зовнішній вигляд меблів виразно говорив про те, що їм довно пора на смітник. Марко дивився на маму і не міг зрозуміти, що з нею не так. Хлопець не здогадувався, через що вона настільки легко пустила його в квартиру, він навіть не розумів, чекала вона електрика чи сантехніка.

– Що у вас сталося? – вирішив він поставити просте запитання.

– Протікає десь у ванній, – сказала вона йому у відповідь.

Через пару годин хлопець вже полагодив старий сифон. Він уже практично все зрозумів про цю жінку.

Марко був упевнений, що це його справжня мати, так як підгледів прізвище в квитанціях на оплату, які валялися в коридорі. Хлопець навіть зрозумів і те, чому ця жінка здалася йому настільки дивною. Її розвиток просто загальмувався. Вона зупинилася на рівні восьмирічної дитини. Це не алкоголізм чи божевілля. Просто інвалід дитинства.

На кухні Олена налила Маркові чаю. Хлопець поступово звикав до обстановки. Її житло було просто жахливим.

– Що ж вам ніхто ремонт не зробить? У вас є діти? Вони не допомагають? – почав задавати питання Марко.

– Був у мене син. Ось тільки його від мене забрали. Зовсім маленьким забрали. Сказали, що не зможу я сама його виховати гідно, ось так позбулася я свого синочка, – сказала жінка і заплакала, прикриваючи обличчя долонями. – Раніше я була нормальною, на потім нас з мамою машина збила. Вона померла, я вижила.

Ось тільки з головою щось не так стало. Виросла я і вирішила дитинку народити. Раніше ж я нормальної була, тому і малюк розумним вийшов. Був у мене сусід, від нього і завагітніла. А незабаром сина забрали. Одна я залишилася.

Олена сиділа на простому стільці і посилено розмазувала сльози по мокрому обличчю. Марко зрозумів, що вона зовсім самотня і нікому не потрібна. Дивно, що квартиру не втратила. Хлопець подумав, що не зможе зараз зізнатися їй у тому, що є її сином.

Хай трохи часу пройде і він все скаже,а зараз буде просто  допомагати. Може і ремонт зробить, меблі купить.