Георгій заїхав в супермаркет купити продуктів на вечерю і побачив жінку з донькою, яку дуже хотіла ягід. І серце в нього стислося, з’явився грудок у горлі, в носі защипало.

Чоловік середніх років йшов великим магазином. Великий чоловік в дорогому пальто. Він щойно нараду закінчив, заїхав купити на вечерю готову їжу. Кафе не любив, соромився їсти на людях чомусь. Хоча директором заводу працював.

Він йшов із кошиком і думав не про роботу. Про сестру. Сестра захворіла. Написала йому коротко, вони рідко спілкувалися. Тільки телефоном. Шляхи розійшлися. І жили тридцять років у різних містах. За десять тисяч кілометрів.

У сестри Олі своє життя. У нього – своє. Життя холостяка, захопленого роботою. Ні, дівчата були, звісно. Але з сімʼєю не склалася.

Георгій надіслав сестрі гроші. Він завжди відправляв гроші, коли переживав про когось. І зараз думав: треба було б квіти замовити в доставці. Жінки люблять квіти. Але дуже хворій людині квіти можуть зіпсувати настрій. Як натяк, розумієте? На вінок.

У сестри Олі своє життя. І це життя закінчується…

І тут почув тоненький дитячий голосок: «Мамо, ягідки! Ягідки!».

На прилавку посеред величезної зали лежали навалом прозорі пластикові коробочки. А в коробочках лохина, малина, полуниця.

Зима на вулиці лютує. Завірюха, темрява…

А у світлому залі стоїть крихітна дівчинка з білим волоссям. І ручками водить над різнокольоровими ягідками у контейнерах. І великі блакитні очі сяють від захвату. «Ягідки! Мама, ягідки!».

А молода мама, теж білява під в’язаною шапкою, у старому пуховичку і в чоботях-валянках китайських мало не плаче. Дивиться на жахливі цифри на ціннику. І шепоче доньці: «Я потім куплю, Олечко! Коли грошики дадуть. Ми прийдемо знову і я куплю!».

Дівчинка нічого й не просить. Вона захоплюється. Вона просто ділиться захопленням від милування ягідками. І Георгію також показала: «Ягідки! Багато! Дивись, як багато!

Багато. Тільки якщо немає грошей, тобі багато і не дадуть. Ягідки коштують дуже дорого!

І Георгій посміхнувся до дівчинки мимоволі. І вмить промайнули спогади: як із сестрою Олечкою вони збирали лохину на дачі. У дитячі кошики клали ягідку за ягідкою. І Олечка була біленька, така ж крихітна, блакитноока… І жодної ягідки не з’їла. Все в кошик складала.

А потім подала йому, коли йшли додому. «Їж! Мені не шкода, це тобі ягідки! Їж!»… Все, що зібрала, йому простягла. Все, чим володіла.

І серце стислося, з’явився грудок у горлі, в носі защипало… Георгій злякався, що розплачеться. І почав хапати коробки з ягодами та складати у кошик.

І наспівуючи говорив він, як ведмідь у казці: «А ось зараз ми візьмемо ці ягідки для дівчинки Олечки! Якщо її мати дозволить. Візьмемо скільки хочемо і до кошика складемо! Це ж надіслали дівчинці Олечці з чарівного лісу, це для неї ягідки!»…

Георгій плів цю нісенітницю, щоб не заплакати. І дівчинка почала сміятися від радості. Вона так і думала, що ці ягідки для неї. У три роки іноді так думаєш, коли бачиш щось чудове.

А мати відмовлялася стійко, але не витримала. Георгій був схожий на добродушного ведмедя. І мама теж почала сміятися. В глибині душі вона теж трохи думала, що ягідки – для Олечки. Для них. Мамі було двадцять два роки. І вона ще вірила у дива…

І то був щасливий момент. Радісний кадр фільму життя. Як вони несли повні кошики ягід на касу? Як сміялася крихітна дівчинка, як її мама сміялася… І касир сміялася, коли Георгій казав, що вони мають сплатити посилку з чарівного лісу. Ведмежим голосом говорив і перетоптувався з ноги на ногу.

Сестрі Олі Георгій не послав квіти. Ягоди замовив, найкращі, найсвіжіші, лохину, малину, полуницю… Багато доставили! І сестра зрозуміла. Згадала. І розплакалася чомусь. Хоча смішне було написано на листівці у величезному кошику: “від ведмедя дівчинці Олечці!”

І сестра вирішила одужати все ж таки. Сиділа, їла ягоди, трошки плакала та шукала найкращу клініку в інтернеті. Гроші ж надіслав брат. Брат завжди надсилав, якщо переживав. Такою вже була людина.

А Георгій, Олечка та її мама Таня дуже покохали одне одного. Але це вже інша історія, також дуже хороша. А про ягідки – ось ця. Тому що життя – це нескінченний потік історій, сумних та радісних. Різних. І коли закінчується історія, неодмінно починається інша. Може, вона буде набагато кращою за колишню…