Ганна Юріївна приїхала до дочки до міста і зрозуміла, що на неї ніхто й не чекав. Сльози самі потекли з очей. Вночі не спалося, але вона боялася навіть поворухнутися, щоб онуку не розбудити

Ганна Юріївна сіла на лавку. Важкі сумки з запасами стояли поруч. Доньці привезла гостинців зі свого городу. А як же по іншому? Що вони тут у місті їдять? Дочка не готує, купує заморожене чи напівфабрикати. Вона зітхнула. Жарко. Півдня у дорозі сумки всі руки відтягли. Ніхто її не зустрів, та вона й не чекала. Напередодні зателефонувала Інні, сказала, що приїде, давно не бачились.

– Мамо, ну навіщо ти знову нам стільки привезла? Ми це не їмо, ти ж знаєш.

– Ти за всіх не говори.

Ганна Юріївна знала, що чоловік доньки Славік навертає запаси тещі з апетитом, та й онучка Свєточка теж любить варення з малини від бабусі.

– От для онуки гостинці, а Славіку сало копчене, соління різні.

Інна підняла сумку і ахнула, тяжелезна. Вона зітхнула, переводячи погляд із сумок на матір. Краще не приїжджала б, у них і так тісно, ​​та й куди все це ставити?

А мати дивилася на неї з любов’ю. Як вона хотіла доньку! Першим народився хлопчик, а потім і Інна, найбажаніша. Син поїхав далеко, до нього не приїдеш. А донька тут, поряд, всього півдня в дорозі електричкою та автобусом, потім ще містом добиратися.

Інна народила дитину, щойно закінчила школу. Усі в селі знали, хто батько цієї дитини. Приїжджий спеціаліст, одружений, але без дітей. Саме його дружина вмовила Ганну Юріївну віддати їм хлопчика. Так і вчинили. Інні дали грошей, вона одразу поїхала. У місті вийшла заміж, народила доньку.

Ганна Юріївна часто згадувала того малюка. Як же не хотілося його віддавати! Вилита копія діда, чоловіка Ганни. Дід зараз у селі сидить, нікуди не їздить.

З кімнати визирнула кучерява дівчинка, онука. Ганна Юріївна обійняла її і заплакала. Кровинка моя. Дівчинка почала вивертатися з важких рук бабусі.

– Підросла, дитино моя, – милувалася бабуся онукою. – А я тобі шапочку зв’язала і шкарпетки, – вона потяглася до сумки, але онука швидко втекла.

Сіли за стіл.

– У нас тільки овочі сьогодні, тобі макарони можу зварити.

З дороги апетит розігрався, але Ганна Юріївна завжди соромилася у гостях у дочки.

– Зараз свої гостинці дістану, накриємо на стіл, посидимо як слід.

Вона не помітила, як Інна гидливо скривилася. Ганна Юріївна з’їла овочевий суп. Він був навіть без сметани. Взяла більше хліба, але їсти все одно хотілося. Більше на столі нічого не було. Її сумки так і стояли не розкриті.

Може, у них з грошима погано, подумала вона. Іннла пішла у ванну, а Ганна Юріївна схопила сало, швидко відрізала шматок, поклала на хліб, зверху кільця цибулі і квапливо, крадькома, з’їла. Подивилася на всі боки. Минулого разу, рік тому, меблі на кухні начебто інші були і холодильник, здається, новий.

Постелили їй у кімнаті онуки. Славік прийшов пізно, Ганну Юріївну не запросили, сама вийти вона не наважилася. Свєточка начепила навушники і захоплено дивилася у планшет. Ганна Юріївна відчула себе зайвою. Минулого її приїзду було так само.

Інна з ранку, взявши Світлану, втекла на роботу, за нею Славік. Ганна Юріївна не висувалась, щоб їм не заважати. Коли всі пішли, вона зробила собі яєчню із салом і снідала на самоті. На столі залишилася гора брудного посуду. Ганна Юріївна із задоволенням все перемила, а потім розпочала прибирання у всій квартирі. Так і минув день.

– Мамо, я тобі квиток купила зворотний, завтра вранці електричка. Щоб у черзі тобі не стояти. Ти наче сама сказала, що завтра їдеш, – Інна байдуже дивилася на матір.

– Я ж тільки приїхала, – здивувалася жінка. – Хоча ти, напевно, маєш рацію. Соромлю я вас.

Діду вона сказала, що тиждень у дочки погостює. Інна одразу повеселішала. А потім Ганна Юріївна почула, як Свєточка скаржилася матері, що бабуся вночі поверталася та зітхала, заважала їй спати.

– Завтра бабуся поїде, потерпи трохи.

Пакунки та банки, які Ганна Юріївна вийняла їх своєї сумки та поставила в куток кухні, так там і стояли. Шкарпетки та шапочку вона дбайливо поклала внучці на ліжко.

– Бабуся, таке ніхто не носить, – видала Свєточка і демонстративно закинула їх у шафу.

Сльози самі потекли з очей. Вночі не спалося, але вона боялася навіть поворухнутися, щоб онуку не розбудити. Зранку Славік відвіз її на вокзал. Інна навіть не вийшла.

Він передав їй сумку та швидко поїхав. У сумці лежало сало в пакеті та пара банок. Декілька банок залишили собі, чомусь з радістю подумала Ганна Юріївна. Потрібна ям їм таки!

– Кохана моя повернулася, я тут скучав без тебе. Яка ти в мене красуня. – радісно метушився навколо неї чоловік.

– Синок дзвонив, їдуть вони всією сім’єю до нас, може, й все літо проведуть.

Радість яка! Ганна Юріївна вперше за ці дні посміхнулася, хоч комусь вони ще потрібні.