Галя стала доглядати не тільки за могилою своєї мами, а за тою, що була поряд. Вже дуже вона занедбана була. І ось, в її сон прийшла мама і подякувала

Одна жінка щовихідних їздила на цвинтар. Бо там була її мати. Ось вона до мами й їздила.

Мами не стало два роки тому. Ця жінка, Галя, дуже до мами була прив’язана. Вони удвох жили, так життя склалося. Мама працювала нянькою у дитячому садку. А потім і Галя в дитячий садок пішла працювати, тільки не нянею, а вихователем. Мама змогла їй дати освіту.

Жили вони скромно та тихо. Потім матуся постаріла, потім захворіла, Галя десять років її доглядала. А потім померла мати. І Галя сильно плакала. Вона залишилася зовсім одна в сорок п’ять років.

Але Галя знайшла втіху; вона щовихідних їздила на цвинтар, далеко, на двох автобусах. Приїде, прийде до матусі, поприбирає все, помиє пам’ятник, огорожу, влітку квіти садить і поливає… І розмовляє з матусею, розповідає, як живе, які новини, іноді тихенько поскаржиться, як у дитинстві… І каже, як любить маму. Як без неї важко. Але й хороше обов’язково розповідає, а як же!

А поряд була покинута могила з непоказною пам’яткою. Ім’я стерлося, на кшталт “Анастасія”, а далі не видно. Справа в тому, що на цю покинуту могилку кидали різне сміття, коли приходили прибрати місця упокою рідних. І наступали на неї, – дуже невдало розташована могилка, от і наступали. Не по злості, а так, по халатності.

І Галя цю могилку теж почала прибирати. Помиє пам’ятник, викине сміття. Огорожі не було, але все одно стало пристойно виглядати. І квіти Галя на цій могилці також посадила. А то якось погано. У мами квіти, а у цієї Анастасії, що пішла, – смітник. Не добре.

І у церкві Галя ставила свічки за маму. І за цю Анастасію. А то недобре. Нехай спочиває з миром, нехай і їй прийде молитовний лист…

І одного разу вночі Галі наснилася мама. Вона часто снилась. Мама молода, гарна, у сукні та з сумочкою, – у житті вона рідко так одягалася! У червоному береті, блузка з бантом – дуже гарно. І мама посміхається, повідомляє приємну звістку:

– Мовляв, я тут познайомилася з Анастасею, ми з нею тепер сусідки. Дуже приємна жінка, колишня балерина. Вона просить тобі передати уклін та подяку за те, що ти в неї в саду прибираєш і в будинку, поки вона в санаторії. І на подяку вона дарує тобі будинок біля океану, двох дітей та кохання. Вже вислала подарунок, не забудь отримати, Галечко!

Галя прокинулася щасливою. Як з мамою поговорила, так тепло на душі! А подарунок – це символічно. Це такі образи. Це для підняття настрою та для радості душі. Дякую, мамо, мені набагато веселіше стало. Люблю і сумую.

А Галя подарунок-то отримала. Вона квіти поливала на покинутій могилці, коли прийшов приємний чоловік середнього віку. Це був онук пані Анастасії, яка справді була балериною у молодості.

Просто онук жив в США. І не міг часто приїжджати за багато тисяч кілометрів. Він платив якомусь співробітникові цвинтаря за догляд за могилою бабусі. Але ніхто нічого не робив, от і все.

Він був капітаном далекого плавання у відставці. Дружина в нього померла, лишилися двоє дітей, дванадцяти та восьми років хлопчики. І був у нього будинок біля океану справді. І в цей будинок він і привіз Галю.

Тому що було між ними кохання.

А до мами Галя приїжджає. Не так часто, звісно. Мама уві сні сказала, що частіше не треба! Але Галя уважно дивиться на фотографії двох доглянутих могил, – їй фото посилає інший співробітник цвинтаря, показує, що все гаразд, чисто, красиво та прибрано.

І квіти цвітуть. Квіти – вони цвітуть на цвинтарі, натякаючи, що життя на цьому не закінчується. Це як перевалочний пункт, де люди залишають своє спорядження для земного життя. Стало непотрібним, але пам’ятне і цим цінне. І ті, що пішли, дивляться з небес на нас. І радіють квітам. Тому що в них любов та пам’ять…