Дивне чаювання у моєї, вже колишньої, подруги. Ніколи не забуду таке…

З Тамарою ми знайомі ще з інституту,  тусили в одній компанії. Ми часто переписувались, іноді зустрічались в місті, гуляли разом.  До мене ми заходили часто, пили чай завжди з моїми частуваннями, Тамара ніколи нічого не приносила. Мене це завжди дивувало, оскільки я знаю, що вона працює в крупній компанії, їздить за кордон мінімум раз на рік і планує купити власну квартиру.

Одного разу я була біля її будинку і напросилась в гості. Я пройшла на кухню і ми сіли за стіл. Відразу помітила те, що на столі нічого. Зовсім порожній стіл. Сидимо, стали розмовляти. Так хотілося сказати, ну постав же на стіл хоч що-небудь, але якось незручно …

Сидимо далі, розмова переходить в розряд «про погоду» і набуває натягнутий характер. Скромно наважуюся запитати, чи не знайдеться у неї чаю. Відповідає: «Звичайно». І на мій подив … бере з полиці блюдце з явно вже використаними чайними пакетиками, висохлими, але під якими видніються засохлі краплі заварки.

Я думала, що вона їх викине і звільнить блюдце, але Тамара поклала їх прямо в чашки й залила окропом! Я від несподіванки навіть дар мови втратила … Далі, поки я мовчала і перебувала в шоці від  того, що відбувається, вона запитала: «До чаю хочеш чогось?» Я не встигла відповісти, як вона дістала з якоїсь сірого скриньки, схожої на хлібницю, тарілку з сушками: «Їж».

Тут переді мною вже виявилася чашка з тим самим  використаним пакетиком і блідим розчином чаю: «Спасибі». Чай не п’ю, не наважуюся, беру сушку і намагаюся відкусити … вона засохла в камінь. В результаті надкусила сушку і поклала на стіл.

Тамара: «Ти що, не будеш? Ну ти даєш … Як же ти до продуктів ставишся, це ж хліб. Не можна продукти не доїдати. Цю сушку й інша людина могла з’їсти … У мене племінник є. Уяви, прийде він, побачить надкушену сушку, що я йому скажу? Що це тітка приходила, взяла і не доїла?»

Тут мені стало зрозуміло, що треба збиратися, «в гостях добре, але…». Кажу: «Вибач, ну я піду, мені пора. Спасибі». Спішно зібралася і вийшла. Поки я одягалася, вона так на мене дивилася, ніби я тільки що позбавила її всіх продуктових запасів.

Більше в гості до неї не ходила, спілкування поступово звела нанівець. Та й у неї я не помітила особливого бажання спілкуватися далі: мабуть, образилася на мене за недопитий чай.