Дивна поведінка дружини, яка привела до очікуваних наслідків
Я раніше дотримувався більш класичних поглядів на життя, а тому друзі навіть називали мене старомодним. Коли я закохався, то не пропонував коханій жити разом, а одразу покликав заміж. Вона погодилась, але до весілля ми продовжували жити окремо.
На наступний ранок після церемонії, ми поїхали на море на 10 днів. Там моя Юля постійно ходила з антисептиками та вологими серветками, але я не надав цьому особливого значення. Мені просто хотілось насолоджуватись відпочинком разом з дружиною.
Наше сімейне життя після повернення почалось не надто весело. Непорозуміння почалися з плями на столі. Я капнув соусом і одразу витер серветкою, але Юля схилилася, почала розглядати:
– Ні, пляма залишилася!
Вона схопила губку і почала відтирати.
– Слухай, може я доїм, а потім вже …
– Ні, зараз треба!
Ну гаразд. У нас тільки почалося сімейне життя і я думав: маленькі примхи – вони навіть прикрашають побут. Але примхи наростали. Коли ми входили у квартиру, Юля кричала:
– Стій на килимку, не йди далі!
І я, як еквілібрист, топтався на маленькому килимку, знімаючи черевики. Одного разу випадково наступив повз килимка. Юля одразу кинулася за шваброю, почала мити все навколо, ніби я хворий на чуму. Вона стала перевіряти навіть підошви моїх капців, їй здавалося, що на них бруд. А все після того, як я одного разу вийшов поговорити з сусідом на сходову площадку в тапках, Юля буквально накинулась на мене:
– Ти виходив на сходи в домашніх капцях?
Вона вимагала, щоб я їх зняв і тут же викинула. Пояснила, що тепер вони зіпсовані назавжди. Ну ок, я відшукав шльопанці, з якими зазвичай їжджу на море та хотів взути їх, але Юля розгледіла, що з них впало на підлогу кілька піщинок.
– Стій! Не рухайся. Їх треба помити, від них купа бруду!
І потім ще сорок хвилин дружина відмивала шльопанці усіма пінистими засобами, а я стояв і думав, як мені пощастило з дружиною, хоча, звісно, такі примхи вже стали набридати.
Насправді порядок я люблю. Чисті підлоги в домі теж люблю. Я не з тих чоловіків, хто розкидає шкарпетки. Я сам прихильник білосніжного унітаза і шаф без пилу зверху. Але людина все-таки виробляє у світі легкий хаос, нехай і в межах власної квартири. Це неминуче, це нормально, це означає, що ми існуємо, а не стали примарами.
Але дружині явно хотілося б, щоб я став безтілесним. Вона запевняла, що я зачіпаю плечем стіну в коридорі. Ну припустимо, кажу, і що?
– А вона брудниться від цього, не бачиш?
Я став пильно розглядати стіну, пофарбовану в приємний оливковий колір. Нічого не побачив.
– Тому що тобі плювати на це! – обурилася Юля. – Ти готовий жити на смітнику! А я люблю свою квартиру і хочу бачити в ній чистоту!
Юля заплакала і пішла. Мені довелося її втішати, я клявся більше ніколи не торкатися до стіни. Щовечора вона вимагала:
– Давай одяг в прання!
Я пояснював, що в джинсах проходив лише один день і в загальному, ще пару днів вони цілком пристойно будуть виглядати.
– Ні! – обурювалася Юля. – Ти був у місті, одяг треба прати!
Наша пральна машина працювала як оборонний завод в роки війни – безперебійно. Я не пошкодував грошей, купив і посудомийну машину. Але Юля запевняла, що та миє погано і потім ще заново мила посуд. Подовгу вивчала кожну тарілку, примружившись. Я намагався їсти тільки з однієї тарілки та пити з однієї чашки.
Дружину я бачив лише в гумових рукавичках, зі шваброю або щіткою в руках. Вона всюди виявляла бруд. Як лютий сержант вона ходила по квартирі, інспектуючи всі кути та поверхні. Я намагався ходити рівно і чітко, по одній лінії. Намагався не чіпати шафи, посуд, стіни. Тому що після кожного відкриття дверцят, Юля кидалася витирати плями, залишені пальцями.
Ночами, коли приходив час для милих утіх, Юля насамперед запитувала:
– Ти точно добре помив руки? А нігті підстриг? Почекай зі своїми поцілунками, я серйозно!
Ясно, що через деякий час милі втіхи перестали бути милими. Я лягав, руки по швах, закривав очі. Доносився лише шум пральної машини. У темряві лунав голос дружини:
– Здається, наволочка брудна…
Сонний я відповідав:
– Заспокойся. Ти вчора її міняла.
Юля переверталася, лежала, не могла заснути. Нарешті скочила, включала світло:
– Міняємо білизну!
Я мріяв про собаку, але при одній згадці про неї, Юля схопилася за серце. І замість собаки ми купили робота. Це така велика плоска шайба, яка їздить по дому, збираючи порошинки-смітинки. Але і після робота Юля перевіряла будь-який куточок. Ясно, що ніяких гостей в нас не було.
З’являлася тільки її мама. Теж нещасна жінка, тому що з самого порога чула від дочки:
– Не став на підлогу сумки! І витри ноги ще раз! За дверима!
Якось ми з тещею поговорили наодинці. Та сказала:
– Юля завжди була чистьохою, нас з батьком це дуже радувало. Але тепер це вже щось якось трохи не весело. – вона важко зітхнула.
Я став боятися повертатися додому. Мене там зустрічав похмурий погляд Юлі та робота. Незабаром я зрозумів, що просто зайвий в стерильному просторі моєї дружини. Чоловік був для неї лише джерелом зарази.
Обдумавши все, я запропонував розлучитися. Мені здалося, що пропозицію вона сприйняла з таємною радістю: «Нарешті!». Нарешті, з її життя зникне це брудна тварина, яка витирає стіни. Вона буде жити з роботом, ось справжнє щастя.
Я зняв квартиру. Перше, що зробив, зібрав компанію всіх своїх друзів. Наказав їм:
– Не роззуватися, недопалки кидати де попало, розливайте на підлогу вино і пиво, вперед!
Боже, з якою насолодою вранці я ходив по цій загидженій квартирі, обтираючи стіни плечем. За мною бігав голубоокий цуцик хаскі, якого подарували мені друзі.
Я повернувся до щасливого хаосу. До нормального людського життя. Я нарешті був щасливий.