Дитини не буде, тепер весілля можна скасувати…
Яна з Тарасом зустрічаються вже рік, останні три місяці почали жити разом. Вони зняли квартиру, облаштувалися. Їм було всього по 25 років. У планах пари було притертися, накопичити грошей, а там, якщо все у них складеться, зареєструвати стосунки через декілька років. Але через два місяці спільного життя Яна несподівано дізналася про те, що вагітна.
Тарас, звичайно, був збентежений, але сказав відразу: значить, мовляв, доля така, давай подавати заяву й одружитися. Дитину все одно хотіли, нехай через кілька років. Але раз вже вийшло так, то не біда …
Сказано зроблено. Заяву подали, весілля призначили на січень, розповіли батькам, всі разом стали готуватися до події. Нічого такого грандіозного Яна не планувала, свято повинно було бути скромним. Проте, навіть скромне весілля, виявляється, вимагає підготовки. Потрібно вирішити, де відзначати, що надіти, кого запросити … А може бути, з’їздити куди-небудь недалеко, у весільну подорож, нехай крихітну, на кілька днів? Потім, з малюком, вони ще не скоро зможуть собі дозволити відпочинок …
Яна гортала каталоги, різні форуми наречених, радилася з заміжніми подругами. Щось вже навіть встигла замовити, щось – оплатити. Але на початку грудня дівчина потрапила в лікарню на збереження. Два тижні лікарі боролися за вагітність, але, на жаль, безрезультатно. Дитину Яна втратила.
Якийсь час після цього ще залишалася в лікарні. Тарас весь цей час поводився бездоганно: дбав, переживав, підтримував, приїжджав кожен день, розважав і відволікав, як міг.
– Дівчата в палаті навіть заздрили, – зітхає Яна. – Кажуть, молодець який твій чоловік, ти його цінуй …
Додому Яна повернулася засмучена. У квартирі її чекав ідеальний порядок, наведений Тарасом напередодні її виписки. Хлопець явно чекав її з нетерпінням і хотів зробити приємне
– А в холодильнику – твої улюблені тістечка! – повідомив Тарас, коли привіз її з лікарні в їх знімну квартиру, ставлячи сумки в коридорі. – Відпочивай, пий чай! Я сьогодні ввечері спробую прийти раніше, може, сходимо куди-небудь. А поки поспи. Телефон тільки не вимикайте … Так, там на домашній все надзвонювала Віка якась, фотограф, з приводу весілля. Я їй сказав, що весілля переноситься як мінімум на рік. Повертаємося до плану «А». Нікуди не поспішаємо, живемо, насолоджуємося одне одним, накопичуємо гроші, може, вдасться розпочати вирішення житлового питання. Так? Правильно ж? .. Я побіг, до вечора! ..
А Яна залишилася в розпатланих почуттях.
– Тобто батькам, виходить, теж я повинна сказати, що весілля не буде? – ледь не плаче вона. – Мої, наприклад, точно не в курсі. Ми вчора з мамою говорили, вона готується повним ходом … Квитки в Одесу треба здавати, скасовувати бронювання …
– Ну … Квитки здавати, може, і не обов’язково? – втішає Яну подруга. – Поїдьте, розвієтеся, вам зараз це потрібно …
– Так? – уїдливо перепитує Яна. – Може, і ресторан не скасовувати? А що, сходимо компанією, посидимо, відпочинемо, ха-ха-ха! Тільки найближчі, тісним колом, як хотіли. Чудова ідея! Шкода, плаття ще не купили. А то можна було прямо і в ньому сходити, а що? Не пропадати ж!
Сміх Яни звучить як істерика …
А ви теж вважаєте, що це жахливо і мало не кінець світу, коли чоловік в подібній ситуації скасовує весілля? Є від чого ридати й битися в істериці? Одружитися Тарас хотів, виходить, тільки через дитину. Виходить, не визначився ще? Просто так весілля йому не потрібне? Дійсно, принизливо для дівчини та прикро.
З іншого боку, у хлопця теж є своя логіка. Може, і правда, зараз краще не поспішати, раз причина до цього відпала, як не цинічно це звучить. Початковий план насправді був непоганий – пожити, притертися, накопичити грошей. Все це виглядає дуже розумно й ображатися нема на що? Наречений-то непоганий. Дбайливий, уважний, все як треба. Тільки ось одружуватися не хоче …