Дуже шкодую, що покинула хворого чоловіка…

Я зустрічалася зі своїм чоловіком ще з сьомого класу, навіть за партою разом сиділи. Ми завжди і всюди були разом:  вступили до інституту, навчались в одній групі, потім влаштувалися працювати в одну фірму.

Микола красиво залицявся, дарував мої улюблені тюльпани, приносив каву в ліжко,  буквально – носив на руках. Ми одружилися, я відчувала себе найщасливішою на світі!

Після чотирьох років шлюбу у нас почалися проблеми: у мене стався викидень, після цього мені довелось лікуватись. Незабаром чоловік потрапив в серйозну автомобільну аварію. Він зламав ногу і в нього пропав зір.

Лікарі говорили, що йому потрібен догляд і невідомо, скільки часу займе реабілітація. Буде він знову бачити чи ні – ніхто не знав. Перші пів року я всіляко його підтримувала, але потім зламалася. Подумала, що не хочу так провести все своє життя.

У мене був знайомий, який закоханий в мене ще з інститутських часів. Він покликав мене до Греції. Я зібрала речі, кинула хворого чоловіка і поїхала в іншу країну. Подумала, що зміна обстановки піде мені на користь.

Що я можу сказати? Серйозних стосунків з новим хлопцем не вийшло. Я його не любила, і пошкодувала, що пішла від чоловіка. З роботою в мене там не склалося, а тому я повернулася через два роки додому.

Я дізналася, що Микола повністю відновився, до нього повернувся зір, він знову може жити повноцінним життям. Через місяць у нього весілля з медсестрою, яка весь час була поруч і підтримувала його.

Я дотепер його люблю, а він навіть розмовляти зі мною не хоче …