Дуже хотіла дитину, а тепер ігнорує її

З Інною ми живемо в одному дворі, але добре з нею познайомилися, коли я була вагітна. Ми зустрілися на дні народження нашої спільної подруги.

Інна, побачивши мій животик, стала крутитися біля мене з проханнями: дати погладити животик, дати посидіти на моєму місці, дати випити з моєї чашки. Загалом, втілювала у життя всі прикмети, які можуть «привести до вагітності». На моє запитання вона відповіла, що вже кілька років намагається завагітніти, але через проблеми з гормональним фоном у неї ніяк не виходить.  Після того, як я народила, вона неодноразово підходила до мене у дворі, просила дати подивитися, дати погладити, дати потримати та нарікала на свою бездітність.

Пройшов ще рік і від нашої спільної подруги я дізнаюся, що, нарешті, сталося диво – Інна вагітна! На той момент вона звільнилася і нову роботу шукати не стала, сиділа вдома у своє задоволення, чоловік їй це дозволяв. Оскільки і я найчастіше була вдома з дитиною, вона іноді заходила в гості, розповідала про свої враження і самопочуття.

Перший триместр у неї пройшов добре, без токсикозу. Навіть навпаки, вона люто налягала на фрукти та молочні продукти, не забуваючи при цьому про свій звичайний раціон. До початку вагітності вага у неї був близько 80 кг. і лікар їй натякала, що непогано б зменшити темпи, але Інна не хотіла брати себе в руки. Коли йшов другий триместр, вона зайшла до мене на чай, побачила вазу з шоколадними цукерками та стала з задоволенням уплітати. При цьому поскаржилася, що по аналізах у неї цукор підвищений і лікарі сказали їсти менше солодкого. На моє зауваження з приводу цукерок вона заперечила: «Ну я ж трохи».

У третьому триместрі її вага наблизилася до 100 кг., додалася гіпертонія і лікарі призначили їй планове кесареве. До того моменту всі знайомі звезли до неї купу дитячого одягу, іграшки, навіть ліжечко і коляску їй купувати не довелося, теж віддали. Операція пройшла в призначений термін і щасливо, на початку червня у неї з’явився синок, на щастя, цілком здоровий.

Перетнулися ми з нею у дворі через пару тижнів після народження дитини. Зібралося кілька сімей, дістали мангал, стали смажити шашлики, пити пиво. Коли я побачила, що вона везе в кошику коляски кілька пляшок пива, подумала, що може це вона для чоловіка взяла. Але він то якраз ще не прийшов з роботи, пиво вона взяла для себе. Виявилося, що годувати дитину вона не стала, приклала один раз до грудей, їй стало боляче, і вона сказала, що молока у неї немає. А лікарям в пологовому будинку було все одно, видали їй суміш.

Ще вона розповіла, що дитину вона на тиждень віддавала бабусі, щоб відпочити і їй його тільки привезли. У більшості присутніх жінок був шок. Як так, віддати малюка, якому тиждень від народження, та ще так надовго? Правда, вголос їй висловлювати нічого не стали, пошептались за спиною. Далі ще гірше.

Купувати дорогу суміш Інна не стала, брала найдешевшу, хоч і поскаржилася, що у дитини сильні коліки і запор. На наші поради змінити суміш тільки відмахнулася, що це не від цього й у всіх дітей коліки. Дитину регулярно відвозили бабусі.

Коли йому виповнився пара місяців, вона загорілася бажанням підробляти вдома – робити манікюр і покриття гель-лаком. Купила необхідне приладдя і стала тренуватися на собі. Про це я дізналася від нашої спільної знайомої Людмили. Людмила була шокована, тому що всі ці процедури з нігтями тривають години чотири, при цьому руками нічого не можна робити. А батька дитини вдома в цей момент не було й Інна сина просто лишала в ліжечку, не звертаючи увагу на його плач.  Педіатр сказала робити регулярно масаж, тому що тонус підвищений, так його робив батько – Інна «боїться».

Сама вона регулярно робить пости в інстаграмі а ля «щаслива мама». Восени вона з’їздила з чоловіком в столицю, тому що йому там запропонували хороший підробіток, а їй теж захотілося розважитися. Пів річну дитину на два тижні вона залишила бабусі.

Нещодавно ми зустрілися у нашої спільної знайомої Людмили. Інна приїхала в гості разом з чоловіком і дитиною. Сина в основному тримав батько. Малюк вже добре повзає і йому потрапив до рук целофановий пакетик, з яким він став грати, звичайно ж, намагаючись гризти (два нижніх зуба вже є). Я стала забирати цей пакетик, на що Інна дуже обурилася, тому що пакети – улюблена іграшка її сина і відбирати не треба.

Пояснення, що він може задихнутися, проковтнувши шматок целофану, її не переконали: «Подобається, нехай грає, аби не заважав».