Дуже хочу заміж третій раз…

За роки моєї практики, пацієнти траплялись досить різні. Є певна категорія пацієнток, які не перестають мене дивувати. Про них мені хочеться з вами поговорити на прикладі однієї жінки, справжнє ім’я якої я вказувати не буду.

З Яною я познайомилася, коли їй було 32 роки. Вона прийшла, щоб з’ясувати, чому їй «не щастить з чоловіками». Перший шлюб у неї, «по молодості та дурості», а другий – за розрахунком. Обидва не вдалися. Бездітна. Для одних жінок в такій ситуації – це плюс, для інших – мінус.

Попередня розмова дозволила виявити, що у неї те, що я називаю синдромом принцеси. Це коли дівчинка, а потім і жінка живе за установкою: «Ось вона я, ваше щастя, носіть мене на руках, любіть мене!»

У справжніх принцес це може і спрацьовує, а в інших – ні. На щастя, таких зовсім небагато. Тоді, багато років тому, Яна перераховувала свої вимоги до потенційних «женихам», тут теж – все типово, як по написаному: «я, звичайно, не жадібна, але вважаю, що грошей має вистачити на …» Далі йшов перелік. Сама Яна – бухгалтер, та й на принцесу не надто схожа. Але установка – була.

Згодом я зрозуміла, що часто процес розв’язання проблеми в «особистому житті» стає самоцінним.

Коли Яна зрозуміла, що знайти людину по її запитам дуже важко, вона не погодилася знижувати планку. Вона сказала мені, що вірить в диво. І буде сподіватися. Чим довше вона сподівалася, тим менше у неї залишалося шансів взагалі знайти собі більш-менш нормального чоловіка. Швидкоплинні романи вона відкидала, як «непродуктивні». Звикла жити одна. Брешу, вибачте, не одна. Котик у неї був. І мама.

– Десь  є чоловік, призначений для мене? – У цей момент вона мрійливо закатувала свої блакитні очі.

– Ким призначений?

– Долею.

– Звідки ти знаєш свою долю? Може, тобі долею призначений зовсім не той, про кого ти мрієш?

– Я так відчуваю…

Приплили! Так воно і було. З іншого боку, а хто з нас може чесно собі сказати: «Мені призначено долею життя з алкоголіком, який пропиває зарплату?» Ніхто. Ніхто собі таку долю навіть у кошмарних снах не побажає. Поправка – такі долі теж є. Чисто статистично. Але про це ніхто не мріє.

Насправді Яні треба було ще раз виходити за заміж раніше. Вона мені розповідала, був варіант, але якихось пунктів у «нареченого» не вистачило. А потім, терміново злазити з «трону», закочувати рукава, і брати участь в складній і важкій побудові сім’ї. З лайкою, скандалами, але будувати.

Найчастіше – це надійний спосіб не залишитися одній в старості. За умови, що чоловік хоч трохи нормальний. І за умови, що не хочеться в старості залишатися однією. У неї так і сталося.

Пройшли роки. Тепер Яна – знову принцеса, якій за сорок. Вона вже не бухгалтер, а комерційний директор у великій компанії. У цьому сенсі, вона на троні. Ми зустрілися з нею абсолютно випадково, в кафе.

Поруч з нею був непоказний, піддатий чоловік. Але я таких називаю «чоловічок». Вона стала мені розповідати про свою роботу, і познайомила з чоловіком, за якого таки вийшла заміж.

Чоловік відпускав плоскі жарти на адресу офіціанток, пив пиво, смачно ригав і поводився як вередливий неосвічений жлоб. Ображено запитував Яну:

– А коли ми знову в Чехію полетимо? У нас пиво таке погане тут, а там хороше …

Яні було соромно за нього і було видно, що цей сором вона відчуває часто. Досить швидко вона попрощалася зі мною, розплатилася за каву і пиво, взяла цього чоловічка за комір, підняла зі стільця … Вони пішли.

Тепер вона не принцеса, а мама. Для дуже важкої дитини. І не факт, що їй вдасться його перевиховати.

Це її доля? Ні. Це наслідки того, що свою долю вона колись образила. І вона їй помстилася.

Але добре, що з нею поруч хтось є. Адже мама померла і котик той теж помер.

А я тоді подумала, що краще б їй було завести собі нового котика. Але це зовсім не професійні думки, а людські. Звичайні.