Думай про себе, а не про роботодавця!

– Треба ж так! – розпачливо розповідає  Аліса. – така пропозиція по роботі і ні раніше ні пізніше – саме зараз, коли ми з чоловіком почали нарешті планувати дитину … Директор, Павло Аркадійович, хороший мужик, він мені стільки добра зробив, викликав на розмову і дуже просив – каже, я все розумію, але якщо погодишся на посаду, не йди в декрет хоча б років зо два ще. Ось відкриємо філію, все налагодимо, підготуємо тобі зміну – тоді будь ласка! Він за мене поручився особисто …

Алісі скоро тридцять, вона заміжня вже кілька років. З народженням дитини вони з чоловіком свідомо не поспішали.

– Треба спочатку притертися, встати на ноги, вирішити житлове питання, зібрати грошей, – міркувала Аліса. – Дитина – це все-таки відповідальність! Треба бути до неї готовими …

Ну, ось цим усім, власне, і займалися. Створили матеріальну базу, пожили “для себе”, за кордоном побували, ремонт зробили, машину купили. Весілля відгриміло, іпотеку виплатили, життя увійшло в колію. Можна тепер задуматися про потомство.

Пройшли з чоловіком обстеження, приступили до планування. Планують вже близько півроку – поки тиша. Ні, півроку ще не термін, звичайно. Навіть самі лікарі так кажуть. Мовляв, розслабтеся, живіть і все буде.

І тут, як завжди дуже вчасно, начальство на роботі запропонувало Алісі підвищення. Завидна посада, серйозний ривок в кар’єрі, зовсім інша зарплата, а відповідно, можливості і рівень життя.

Чесно кажучи, Аліса, людина досить честолюбна і амбіційна, марить подібним сценарієм розвитку подій вже років п’ять. Для неї це шанс виграти в лотерею. Іншого такого шансу не буде.

Тільки ось начальство прямим текстом просить в разі згоди на посаду (у чому, до речі, ніхто серйозно не сумнівається, бо пропозиція дійсна шикарна!) не вагітніти пару років, вкластися в цей проект по максимуму. Потім – будь ласка.

До речі, начальство дає зрозуміти, що і декрет “потім”, через два роки, з новою посадою, буде зовсім на інших умовах і з набагато більш солідними виплатами, ніж якщо йти, наприклад, зараз.

– Ось що робити, а? – заламує руки Аліса. – Як бути?

Проблема ще й у тому, що рідна сестра Аліси сім років лікувалася від безпліддя. Почала планувати дитину в двадцять два, а народила до тридцяти. Судячи з усього, у Аліси теж з цим питанням легко і просто не буде. Адже ось жили з чоловіком з юності досить активно і не завжди, поклавши руку на серце, сумлінно оберігалися. Всяко бувало, так. Особливо в студентські роки. Проте до тридцяти – жодної вагітності.

Та й зараз півроку планують дитину і нічого.

При цьому і родичі не мовчать, капають на мозок. Мовляв, давай не затягувати, а то раптом у тебе як у Маші. Але у Маші-то був час лікуватися, а у тебе його немає …

– Господи, Аліса, ти дурочка, чи що? – сміється сестра Марія. – “Начальство сказало не вагітніти”, треба ж! Сексом начальство тобі займатися не заборонило випадково? Це всім так кажуть, від прибиральниці до топ менеджера, і що тепер? Не бери в голову навіть! Роби так, як зручно і вигідно тобі! Погоджуйся на посаду і продовжуй спроби завагітніти. Може тобі ще лікуватися треба буде років п’ять-сім-десять. Тоді краще дізнатися про це зараз, а не ще через пару років …

– А якщо я завагітнію через місяць?

– Ну і добре! Пожмеш плечима і підеш в декрет, коли час прийде. Переживуть, не турбуйся! А якщо тобі на голову цегла впаде? Думаєш, підприємство збанкрутує, робота встане? Хай знайдуть нову людину тут же! Через тиждень про тебе ніхто вже й не згадає! Думай про себе, а не про директора свого …

Але Аліса ніяк не може прийняти рішення.

Погодитися на посаду і тут же завагітніти, не дивлячись на душевну розмову з начальником, який в загальному-то завжди ставився по-людськи і зробив багато добра – якось непорядно.

Погодитися на посаду і відкласти дитину ще на роки – ризиковано. Тим більше сама вона дитини хоче. І кар’єру хоче. Ну ось хоч розірвись. Ні, ну от якщо б точно знати що все в порядку і через два роки зачати вийде без проблем – так і питання б не було. Але точно сказати, що буде через два роки, не може ніхто.

Відмовитися від посади через гіпотетичну вагітність, яка настане може через п’ять років, або навіть більше? – теж якось не дуже розумно.

А ви б що зробили?
Як вчинили?