– Думаєш, мені приємно, що ти сама за себе платити будеш? – заявив мій супутник на побаченні.

Сподобався мені один молодий чоловік. Зустрілися ми в спільній компанії, одразу звернули увагу одне на одного. Стала я наводити довідки про нього і з’ясувала, що Міша нещодавно розлучився. Як і я.

Подруга Аня зрозуміла, що я поклала око на Михайла. А що? Нам обом трохи за тридцять, за плечима в обох якийсь досвід, а попереду, я впевнена, світле майбутнє.

Аня в принципі схвалила мою симпатію, але все ж вважала за потрібне попередити.

– Знаєш, Катюш, є в нього «хворе» місце. Він же розлучився з дружиною, яка дуже вже була жадібна до грошей. Усе вимагала в нього, вимагала, а потім кинула, – розговорилася зі мною подруга.
Я кивнула і подумала, що мене цей «недолік» не лякає. Не стану я вимагати від чоловіка ні шуби, ні діамантів. Усе, що мені потрібно, я й сама куплю.

Якось так вийшло, що з Мішею ми зійшлися легко. У розмові з ним мені здавалося, що знайомі ми вже багато років, хоча не минуло й тижня з моменту першої зустрічі.

Запросив він мене на побачення. День був гарний, вирішили ми погуляти в парку.

– Чудова ідея! – з натхненням вигукнула я, – погуляємо, морозиво поїмо.

Чомусь Міша замовк. А потім якось вимучено засміявся і сказав, що морозиво на спеці їсти небезпечно. Мовляв, найвірніший спосіб ангіну заробити. Потиснула я плечима. Ну гаразд, ні так ні. Без пломбіру обійдемося.

До речі, морозива й не хотілося, адже до вечора погода значно зіпсувалася. Почався сильний вітер, сонечко пішло, і було відчуття, що ось-ось почнеться дощ.

– Ну ось, а ти морозиво хотіла, – розсміявся Міша, вкриваючи мене своєю курткою і з ніжністю притискаючи до себе. Ах, як із ним було добре, який чудовий у нього був парфум!

– Так, – прошепотіла я, – зараз би краще кави, може, заскочимо кудись, вип’ємо по скляночці лате?

У цей момент мені здалося, що навіть обійми в Михайла стали менш приємними. Він ніби стиснув мене ще сильніше, тільки боляче і без ніжності. А потім прибрав руки і перестав обіймати.

– Ну навіщо нам обов’язково кудись іти? – з незадоволеним обличчям вимовив мій супутник.

– Просто холодно, непогано було б погрітися, – знизала плечима я, не розумію, чому він так проти чаю або кави.

– Вам, жінкам, аби гроші витрачати! – вигукнув Міша.

Ах, ось у чому справа! Я з полегшенням розсміялася. Він, напевно, думає, що я меркантильна, як і його дружина. Вважає, заведу я його в дорогий ресторан, замовлю лобстерів та чорну ікру, і кину його.

– Міш, ну ти чого… Які гроші? Та ми просто зайдемо погріємося, візьмемо чайничок гарячого чаю з тірамісу або еклерчиком. А потім і кави можемо, – почала я заспокоювати чоловіка, який розхвилювався.

Ось тільки мої слова його не тільки втішили, а стривожили ще більше. Він широко розплющив очі і запитав:

– Яке тірамісу? Який еклер? Я тобі мільйонер, чи що? А мені, між іншим, казали, що ти не така!

Так розхвилювався Михайло, що мені його шкода стало. Як же його баби жадібні ображали, що йому тірамісу таким страшним здається.

– Добре, без тірамісу, – погодилася я, бажаючи швидше закінчити цю суперечку і зайти вже погрітися.

Поведінка Міші в кафе мені, чесно кажучи, не сподобалася. Я хотіла по-швидкому замовити щось стандартне. Той же імбирно-лимонний чай є скрізь. Капучино чи лате теж завжди буває в кафе.

Однак Михайло вихопив у мене меню і не давав зробити замовлення. Він чіплявся до кожної позиції й обурювався, як це дорого.

– Катюш, ось, дивись, чай з обліпихою – дивись, яка ціна! Вони що, цю обліпиху з Австралії возять? Та в мене в бабусі вона росте, безкоштовна! – розорявся мій супутник.

Мені це набридло, до того ж сильно захотілося їсти. Я покликала офіціанта, замовила чай, дві кави, тістечко і стейк. Бачачи, що у Міші очі на лоб вилізли, я поспішила його заспокоїти:

– Я заплачу за своє м’ясо і тістечко сама.

Я почула, що Михайло зітхнув із полегшенням. А потім усе-таки ображено надув губи:

– Я б вважав за краще, щоб моя дівчина була просто скромнішою у запитах. Думаєш, мені приємно, що ти сама за себе платити будеш?

Я знизала плечима. Мені хотілося їсти, чому я повинна була стримувати апетит, якщо вже прийшла в це прекрасне місце. Коли офіціант приніс мені стейк, я з апетитом приступила до нього.

У якийсь момент я спіймала голодний погляд Михайла і запитала, чи не бажає він замовити собі теж м’ясо. Він енергійно замотав головою і пробурчав, що це дуже дорого.

Зітхнула я і посунула до нього тарілку. Мій супутник усміхнувся і радісно взявся за стейк.

– Дорого, але, зараза, смачно! – сказав він, облизуючи пальці.

Я стала їсти тістечко, але і ним мені довелося поділитися з Мішею. Аж надто голодні в нього були очі. А ще я замовила собі салат. Цього разу мій молодий чоловік уже не лякався – зрозумів, що плачу я сама.

За всю вечерю розрахувалася я своєю карткою. Як виявилося, Міша планував повертатися додому пішки або автобусом. Тому я просто замовила таксі.

– Заплатиш? – з підозрою запитав Михайло. Я кивнула.

Таксист відвіз спочатку мого молодого чоловіка, потім мене. Міша всю дорогу цілував мені руки і говорив, як йому зі мною пощастило. Щойно я прийшла додому, як від нього полетіли пристрасні повідомлення.

Я ж відповіла йому, що більше зустрічатися з ним не хочу. Не планувала я пояснити нічого, але Михайло зажадав розповісти, що ж мені не сподобалося.

Я вирішила себе не стримувати, прочитала йому лекцію про скупердяйство і заявила, що звикати до такого не хочу.

Спочатку Міша мовчав. А потім від нього прийшло повідомлення: «Я так і знав, що ти меркантильна, як усі баби!»

Не дивно, що від нього пішла дружина.