Дружина вирішила залишити дитину мені та піти в нікуди

Зазвичай у парах обидва партнери хочуть дітей. Прагнуть до кращого життя, мріють створити справжній осередок суспільства. Але у нас із Христиною все спочатку пішло кривою доріжкою. Вона на початку відносин сказала, що дітей не хоче. Я казав, що все гаразд, був упевнений, що вона передумає за кілька років.

Ось ми вже 2 роки у шлюбі. У мого близького друга народжується первісток. Моя дружина ні в яку, як я її не вмовляв. Все сподівався, що передумає, але ні. Ще за рік нічого не змінилося. Тепер уже майже всі мої друзі були або з малюками, або в очікуванні дітей. А мені так хотілося сина чи доньку, аж зуби зводило.

У результаті я підмовив мою матір та сестру. Вони прийшли, стали вмовляти Христину, клялися, що допомагатимуть. Я теж підтверджував, що візьму на себе більшу частину обов’язків. Христина тоді кар’єру будувала, намагалася донести, що не хоче нічого псувати, що я маю піти в декрет. Я навіть погодився на це.

Вона завагітніла лише через місяць. Я сам не сподівався, що так швидко вийде. Стрибав навколо неї, обсипав обіцянками, виконував її примхи. А потім…

Моя сестра раптом вирішила переїхати за кордон. Мати, залишившись без Лільки, повернулася до села. Тут моя дружина й усвідомила, що вона залишається зовсім одна з дитиною.

На момент пологів у неї вже була глибока депресія. А буквально за день вона дізналася, що я збираюся поїхати у відрядження, і ні про який декрет з мого боку не може йтися.

Спочатку нам обом було важко. Я вибрав час відрядження так, щоби перші місяці перебувати поза домом. Знаю чудово, що діти постійно кричать, плачуть, не хочу цього! Коли я приїхав, то не впізнав своєї дружини. Вся така чорна, нещасна, величезні синці під очима!

У результаті вона просто віддала мені дитину, одяглася та вийшла до магазину. Не було її 3 години. Я взагалі не знав, що з цією дитиною робити. Син кричав постійно, довів мене до трясучки. Зрештою вона так і не повернулася. Вранці я зрозумів, що сталося. Почав їй телефонувати, але у відповідь отримав лише SMS:

“Я більше не повернуся додому. З мене вийде погана мати, я так більше не можу!”

Я дивлюся на це повідомлення і гадаю, що сам на себе ярмо повісив. Дзвонив матері, але вона відмовилася приїжджати. Дзвонив сестрі, вона звичайно ніякими рейсами не прилетить.

Я відчув себе безпорадним і дуже самотнім. Зрозумів, як страшно було моїй дружині залишитись ось так одній. Вона взагалі сирота, вона не має нікого.

Провів я 5 днів віч-на-віч з дитиною. Але якось у двері зателефонували. Я відкрив і побачив свою дружину. Дорослий тридцятирічний чоловік, а в мене сльози полилися. Я її обіймаю, говорю, що нікуди не відпущу. Вона плаче й каже, що нікуди не піде. Так ми й стояли, плакали один одному в плече і обіймалися.

Змінили повністю наше ставлення до батьківства. Вночі вставали по черзі, усі вихідні я брав дитину на себе. Ще й після роботи багато допомагав по дому. І знаєте, дружина просто розквітла!

У неї час звільнився, почала ходити до залу, з подружками зустрічатися. А я дивлюся на неї і думаю, яким недалеким був. А якби я її втратив? А якби вона все-таки поїхала і покинула нас?

З того моменту 2 роки минуло, а я досі з жахом згадую час, коли залишився один із дитиною, і з величезною радістю момент, коли дружина таки повернулася.