Дружина викинула половину моїх речей – заявила, що у нас тепер стиль мінімалізм в інтер’єрі

Чому жінки вважають, що в квартирі повинні розпоряджатися тільки вони, а всі інші домочадці зобов’язані з вдячністю сприймати їхнє бачення затишку? Це взагалі якась застаріла постановка питання: заробив – віддай гроші своїй другій половині, вона облаштує побут, нагодує та напоїть, навіть придбає одяг.

Я, наприклад, і сам в змозі вибрати і купити собі одяг – той, який мені підходить і подобається, а не той, який дружина вважає модним.

А останній рік ми з дружиною взагалі багато лаємося, і все через облаштування квартири. Їй богу, поки жили на орендованій, і то простіше і веселіше було! Але як узяли цю іпотеку, моя Оля прямо сон та спокій втратила.

– Гено, до нас тепер люди приходитимуть. Я хочу, щоб у нашій квартирі все було ідеально! – Заявила мені вона кілька місяців тому.

– Добре, займайся. Я теж хочу, щоб у нас було затишно та красиво, – погодився тоді я.

Але як виявилось, наші уявлення про затишок сильно розходяться.

Я, наприклад, завжди мріяв, що в мене вдома буде якщо не свій кабінет чи майстерня, то хоча б частина кімнати, яка віддана під ці цілі. А де я маю тримати весь свій інструмент, всякі деталі, запасні матеріали? Іноді треба й щось полагодити, а то й зробити з нуля.

– Забирай весь свій мотлох у гараж! – заявила мені дружина.

– Ти очманіла, чи що? Гараж у нас за два квартали, не набігаєшся! – заперечив я.

– Нічого слухати не хочу. Я робитиму інтер’єр у стилі скандинавського мінімалізму, мені тут жодних зайвих речей не потрібно! Вони все псуватимуть, – відповіла дружина.

Знаючи жіночу натуру, я вирішив нічого не робити. Вони мають сім п’ятниць на тижні. Не буду ж я справді всі свої потрібні речі в гараж перетягувати! Просто вирішив усе спустити на гальмах.

За кілька тижнів після цієї розмови на роботі мене відправили у відрядження на кілька днів. Повернувся я напередодні вихідних, пізно вночі. Дружина та син уже спали.

Я потихеньку перевдягнувся і теж завалився спати, бо сам падав з ніг через довгий переліт і зміну часових поясів.

Вранці я розплющив очі, солодко потягнувся, накинув футболку і вийшов зі спальні до кімнати. Від подиву я навіть позіхати перестав! У вітальні було чисто та порожньо, як у міській поліклініці. Начебто тут люди й не живуть.

Але найголовніше – весь мій робочий кут, де в мене стояв робочий столик і лежали всякі інструменти, був порожній!

Я рвонув на кухню і на порозі теж завмер. Дружина щось робила біля плити, але довкола неї була абсолютна порожнеча – ні горщика, ні тарілки, тільки чисті поверхні стільниці та кухонних полиць. І як вона примудрилася всі наші речі в дві шафи розпихати? Не такі вони й місткі!

– Ольга, де мої речі? – суворо запитав я.

– І тобі доброго ранку. Нормально ти починаєш день після того, як нас не бачив тиждень! Я ж попереджала – все викину, якщо не прибереш. Думав, я жартую? Набридло жити серед бардаку та купи мотлоху! – заявила мені дружина.

– Ти зовсім очманіла, чи що? Хто тобі дав право? Загалом ми за цю квартиру разом платимо, і я навіть більше, тому маю право голосу. Якщо ти справді викинула мої речі… – вирував я.

– Та заспокойся ти, у гаражі вони. Але куртку твою стару і ще купу одягу реально на смітник віднесла. Скільки старих футболок тобі треба? На мою думку, однієї достатньо! Навіть сина-школяра привчила все за собою прибирати, а вже з тобою справлюся! – войовничо сказала Ольга.

– Це ми ще побачимо! – грізно відповів я.

Ні, це що за самоврядність взагалі? Я ж її речі не чіпаю!

Дружина вже кукухою поїхала на облаштуванні інтер’єру! У квартирі в першу чергу має бути зручно та затишно, а вся краса та стиль мають бути на другому місці.

Я ось на роботі попрошу мужиків допомогти мені зробити стелаж для всіх моїх інструментів та матеріалів та все з гаража поверну! Подивлюсь тоді, як дружина знову спробує це прибрати. Хай тільки чіпатиме!

У своїй хаті я гостем жити не збираюся. Сім’я – це компроміс. А якщо дружина цього розуміти не хоче, то вся її косметика теж на смітник вирушить – слідом за моїми старими майками. Я вважаю, що це справжнє барахло, а не мої інструменти!