– Доїдай. Це дитина залишила…

У моєї двоюрідної сестри є дуже дивна особливість. До божевілля обожнюючи свою дитину, вона чомусь вважає, що оточуючі теж повинні відчувати до нього безмежну любов і захоплення.

На практиці все зовсім не так. Її дитині 3 роки. Ми його любимо, але не більше ніж просто люблять свого далекого родича.  У нас у всіх свої діти є. Але сестра чомусь вважає, що її дитина особлива. Всі повинні його любити, носити на руках, ставитися як до ангела. І щоб він не накоїв, йому всі зобов’язані все прощати. У всякому разі, батьки роблять саме так. Ніхто не любить, коли вона приходить з ним в гості. Але і самим приходити до неї в гості зовсім не комфортно.

Останній випадок назавжди відбив у мене бажання ще колись до неї призодити. Треба було поговорити про роботу, так як ми з нею працюємо в одній організації.

– Приходь, – сказала вона по телефону. – Я якраз готую твій улюблений грибний суп. Приходь на обід, чекаю.

Так, грибний суп я дуже люблю.

– Прийду, – пообіцяла я і зробивши свої справи поїхала до неї. По дорозі заїхала в кондитерський магазин, взяла солодких булочок з різною начинкою до чаю. Приїхала. Вона як раз погодувала свого сина.

– Сідай, – посадила вона мене за стіл, – ми з Матвієм вже поїли. Суп ще гарячий, зараз долию.

На столі лежала тарілка її сина з недоїденим супом і крихтами хліба. Сестра спокійно долила в цю тарілку ковшиком суп і підсунула її мені. Сама поставила чайник з водою на вогонь і сіла поруч.

– Їж, -радісно посміхнулася вона мені.

Мені стало дуже незатишно. Я сказала:

– Ти не могла б налити мені суп в чисту тарілку? – і бачачи, що вона не розуміє, я  сказала, – в цій були залишки.

– Ти брезгуєш? – сестра здивувалася, – це ж дитина! Як можна брезгувати після дитини? Я завжди після нього доїдаю.

– Ну, це ж твоя дитина. Хоча я навіть після своїх дітей ніколи не доїдаю.

– Ну, ти бридлива … – з осудом промовила сестра. – Мій Матвій – чистий дитина. Нічим не хворіє.

Вона знехотя взяла тарілку, відставила в сторону, і налила мені суп в чисту. Я вже пошкодувала, що попросила її про це. Апетит зовсім пропав. Та й кожен мій ковток супу супроводжувався таким засуджуючим поглядом сестри, що їжа не лізла в горло.

Коли стали пити чай, я принесла пакет з булочками, виклала кілька штук. Три булочки залишила собі. Яким же було моє здивування, коли збираючись додому, я побачила в пакеті зім’яті і розламані булочки. Це Матвій, поки я одягалася, шукав в моєму пакеті булочки з абрикосовим варенням і всі надломив.

– У нього руки завжди чисті, – посміхнулася сестра.

Я залишила їй пакет з розламаними булочками і пішла. Я дуже засмутилася. Але скривдженою, чомусь порахувала себе саме сестра. Вона всім родичам розповідає, що я не люблю маленьких дітей.

Найцікавіше, що багато родичів на її стороні і теж мене засудили.