Досі я думала, що розлучитися після 50-ти важко. Діти та їхні страхи за своє майбутнє заважають. Але… Виявляється, вийти заміж набагато складніше. І причина та сама. Діти та їх побоювання за своє майбутнє

– Мамо, це правда? — суворо запитала старша дочка. — Ти йдеш від тата?

— Ми більше не любимо одне одного, Інна, — відповіла Наталія. — Який сенс нам бути разом? У нього своє життя, а в мене своє.

— Дивно, — задумливо промовила Інна, — на мою думку, мамо, у твоєму віці жінка повинна найменше думати про якусь любов.

– Ось як? — здивовано вимовила Наталія. — Ніколи не думала, що вік… Втім… Про що ж, на твою думку, повинна думати жінка в моєму віці?

— Про своїх дітей, наприклад, — сказала Інна. – Їх у тебе троє.

— Ви вже дорослі.

— Але ми, як і раніше, твої діти.

— Я постійно думаю і про тебе, і про твоїх братів, — сказала Наталія. — До чого тут моє розлучення з вашим батьком? Не розумію.

На обличчі Інни з’явилася гірка посмішка.

— Ти дивно дивишся на світ, мамо, — сказала Інна.

– Дивно?

— Не дивлячись у майбутнє. Ти подумала про ваші наслідки з батьком розлучення? По обличчю бачу, що ні про що подібне ти не думала.

— Про що я мала думати? — не зрозуміла Наталія.

– Про що думати? — задумливо перепитала Інна. — Ну-у, хоча б про те, що зараз ти — дружина багатої й успішної людини, а… Ким ти будеш, мамо, коли розлучишся?

— Ах ти про це, — сказала Інна.

— Про це, мамо, про що ще, — сказала Інна. – Ти станеш самотньою і, швидше за все, бідною жінкою.

— За мене, доню, не хвилюйся, — сказала Наталія. — Я ще здатна сама заробити собі на життя.

— Хто сумнівається, мамо, що ти можеш заробити, — сказала Інна. — Не про це. А про нас і про своїх онуків ти подумала? Ми звикли до певних життєвих умов, які забезпечує нам твій чоловік та наш батько. Цікаво, скільки тобі доведеться працювати, щоб дати нам стільки, скільки він дає?

— Я впевнена, що твій батько, Інна, піклуватиметься про вас не менше і після того, як розлучиться зі мною, — сказала Наталія.

– Як знати, мамо, як знати, – сказала Інна і подивилася на годинник.

– Ти кудись спізнюєшся? — спитала Наталія. — На годинник дивишся.

– Зараз приїдуть твої сини, – сказала Іннаа. — Я знала, що мені не переконати тебе розлучатися. І тому я покликала їх.

В цей час до будинку під’їхали дві машини.

Приїхали сини Наталії, близнюки Петро та Павло. Увійшовши до будинку і привітавшись із мамою, вони одразу подивился на сестру.

— Зробила, що могла, — сказала Інна. – Але, на жаль. Маму не переконати.

— Отже, мамо, — сказав Павло, — ти як хочеш, а тільки розлучатися я тобі не дозволю.

— Ось ще новини, — здивовано сказала Наталія. — Як, цікаво, ти збираєшся це зробити?

— Щось придумаю, — сказав Павло. – Варіантів багато. Ти мене знаєш, мамо, я здатний на все.

– Одумайся, мамо, – сказав Петро, ​​- одумайся, поки не пізно. Тепер ще все можна виправити. Я говорив із батьком, і він сказав, що…

— Я одного не зрозумію, діти, — перебила сина Наталія, — чого ви всі так злякалися з приводу нашого розлучення?

— Мама не розуміє, — сказала Інна, — я намагалася пояснити їй, але… Мої слова до неї не доходять. Спробуйте ви. Може, вам краще вийде.

– Я не знаю, що тобі тут наплела Інна, – сказав Петро, ​​- але все набагато простіше. Я тебе розумію, мамо. Кохання пройшло, і таке інше. Все розумію. У мене теж зараз не все гаразд із дружиною і… І в них не все гладко в особистому житті, — він подивився на Інну та Павла. — Ми всі добре тебе розуміємо.

Я тобі більше скажу. І тато. Він також все розуміє. Ви не любите одне одного. І не треба. Але будьте сучасними, розважливими людьми. Та де це бачено, щоб сьогодні люди жили разом лише тому, що кохають одне одного. Це просто смішно!

Невже, перебуваючи у шлюбі, ви заважаєте щастю одне одного? Ні звичайно! Не хочете бачити один одного, живіть у різних містах. І насолоджуйтесь життям. І робіть ви, що хочете. І все у вас буде чудово. Всі щасливі, і жодних розлучень.

– Мама! – сказав Павло. – Я буду з тобою чесний. Якщо ти розлучишся з батьком, то не пройде й року, як він одружиться з якоюсь молодою авантюристкою-вертихвосткою, і все його майно перейде до неї. А таких жінок, мамо, зараз не так уже й мало. Повір мені. Я знаю, про що говорю. Я через це вже пройшов.

— Чому ви так боїтеся за свого батька? — спитала Наталія.

— Ми боїмося, що з’являться в нього інші діти, — сказав Петро.

— А згодом інші онуки, — додала Інна.

— Ну що за дурощі, мамо, справді, — сказав Павло. — Адже ви вже понад тридцять років разом. І раптом на тобі. Вирішили розлучитися.

– Я розмовляв з батьком, – сказав Петро. — І він ясно дав зрозуміти, що все залежить тільки від тебе, мамо.

— Ну, ми тебе просимо, мамо, ми благаємо тебе, — сказала Інна, — ну, не розлучайтеся.

— Ви даремно витрачаєте своє красномовство, діти, — сказала Наталія. — Це питання вирішене, і змінити вже нічого не можна. Я йду від вашого батька, тому що не люблю його і не хочу бути його дружиною. Я зрозуміла, який спосіб життя ви пропонуєте нам, але мені він не підходить. Через місяць ми розлучимося. Хочете ви того чи ні.

— Мамо, ти дуже ризикуєш, — сказала Інна.

— Нехай так, — погодилась Наталія. — Життя часом змушує на ризик.

Протягом цього місяця діти не припиняли спроби переконати свою маму. Але в них нічого не вийшло, їхні батьки розлучилися.

Як з’ясувалося пізніше, діти даремно боялися, що в результаті розлучення їхня мама залишиться ні з чим, а тато одружиться з молодою авантюристкою, яка відтяпає у нього всі гроші. Все вийшло інакше. Наталія отримала половину величезного статку свого чоловіка.

Діти заспокоїлися.

По-перше, тому що їхня мама, як і раніше, залишалася дуже багатою жінкою, а по-друге, їхній батько після розлучення не збирався ні на кому одружитися. А отже, й приводу для занепокоєння не було.

— Добре, мамо те, що добре закінчується, — сказала Інна, заїхавши до мами в гості. – Але погодься, ти ризикувала і ризикувала сильно. Тато міг виявитися і не такою доброю і щедрою людиною.

Минув рік і Наталія повідомляє дітям, що збирається виходити заміж.

– Мамо, це правда? — суворо запитала старша дочка. – Ти збираєшся заміж?

— Ми кохаємо одне одного, Інна, — відповіла Наталія. – Він зробив мені пропозицію, і я погодилася. На мою думку, тут дивуватися нема чому. Просто я думаю про своє щасливе особисте життя. І все.

— Дивно, — задумливо промовила Інна, — по-моєму, мамо, у твоєму віці жінка повинна найменше думати про кохання, заміжжя і про якесь там своє щасливе особисте життя.

– Ось як? — здивовано вимовила Наталія. — Ніколи не думала, що вік… Втім… Що ж, на твою думку, повинна думати жінка в моєму віці?

— Про своїх дітей, наприклад, — сказала Інна.

— Я постійно думаю і про тебе, і про твоїх братів, — сказала Наталія. — До чого тут моє заміжжя? Не розумію.

На обличчі Інни з’явилася сумна посмішка.

— Ти дивно дивишся на світ, мамо, — сказала Інна. — Не дивлячись у майбутнє. Ти подумала про наслідки свого шлюбу? По обличчю бачу, що ні про що подібне ти не думала.

— Про що я мала думати? — не зрозуміла Наталія.

– Про що думати? — задумливо перепитала Інна. — Ну, хоча б про те, що зараз ти — багата жінка. А ким ти будеш, мамо, коли вийдеш заміж? Невідомо. Він хто? Ти не думала, мамо, що причина його кохання – це твоє величезне багатство?

— Ах ти про це, — сказала Наталія.

— Про це, мамо, про що ще, — сказала Інна.

— За мене, доню не хвилюйся, — сказала Наталія. — Я ще здатна розумітися на людях. І розумію, коли людина любить, а коли шукає своєї вигоди.

— Хто сумнівається, мамо, що ти все бачиш, усе розумієш і добре розумієшся на людях, — сказала Інная. — Не про це. А про нас, своїх дітей і про своїх онуків, ти подумала? Ми звикли до певних умов життя, які нам забезпечуєш ти. А якщо твій чоловік буде проти?

— Я впевнена, що мій чоловік не буде проти, — сказала Наталія.

– Як знати, мамо, як знати, – сказала Інна і подивилася на годинник.

– Ти кудись спізнюєшся? — спитала Наталія. — На годинник дивишся.

– Зараз приїдуть мої брати, – сказала Інна. — Я знала, що мені переконати тебе не вдасться і тому я покликала їх.

В цей час до будинку під’їхали дві машини. Приїхали Петро та Павло. Увійшовши до будинку і привітавшись із мамою, вони одразу подивились на старшу сестру.

— Зробила, що могла, — сказала Інна. – Але, на жаль. Маму не переконати.

— Отже, мамо, — сказав Павло, — ти як хочеш, а тільки заміж виходити я не дозволю тобі.

— Ось ще новини, — здивовано сказала Наталія. — Як, цікаво, ти збираєшся це зробити?

— Щось придумаю, — сказав Павло. – Варіантів багато.

– Одумайся, мамо, – сказав Петро, ​​- одумайся, поки не пізно. Тепер ще все можна виправити. Ну, хочеш, я поговорю з ним і все вирішу. Він хто? Дай мені адресу. Ось побачиш, я зроблю все правильно. Я з’їжджу до нього і ми з ним про все…

— Я одного не зрозумію, діти, — перебила сина Наталія, — чого ви так сполошилися з приводу мого заміжжя?

— Мама не розуміє, — сказала Інна, — я намагалася пояснити їй, але… Мої слова до неї не доходять. Спробуйте ви. Може, вам краще вийде.

– Я не знаю, що тобі тут наплела Інна, – сказав Петро, ​​- але все набагато простіше. Я тебе розумію, мамо. Кохання, і таке інше. Все розумію. У мене теж зараз кохання є. І в них — свої скелети у шафі, — він глянув на Інну та Павла. — Ми всі добре тебе розуміємо. Я тобі більше скажу. Ви любите один одного і чудово! Так! Тому що кохання — це чудово!

Але будьте ж розважливими. Та де це бачено, щоб сьогодні люди брали шлюб лише тому, що люблять один одного. Це просто смішно! Невже щоб бути щасливими, вам обов’язково треба зареєструвати свої стосунки? Ні звичайно! Хочете бути разом? Ну, так і будьте разом.

– Мама! – сказав Павло. – Я буду з тобою чесний. Якщо ти вийдеш заміж, то не пройде й року, як ви удвох розтратите всі твої гроші

— Чому ви так боїтеся за мої гроші? — спитала Наталія.

– Ми боїмося, що нам нічого не залишиться, – сказав Петро. — Не кажучи вже про те, що й за життя твого нам уже менше від тебе перепадатиме.

— Ну що за дурощі, мамо, справді, — сказав Павло. — Адже все зараз таке добре в усіх нас. І раптом на тобі. Вирішила заміж вийти.

— Ну, ми тебе просимо, мамо, ми благаємо тебе, — сказала Інна, — ну, не виходь заміж.

— Ви даремно витрачаєте своє красномовство, діти, — сказала Наталія. — Це питання вирішене і змінити вже нічого не можна. Я виходжу заміж за дуже хорошу людину. Тому що люблю його та хочу бути його дружиною. Я зрозуміла, який спосіб життя ви пропонуєте нам, але мені він не підходить. За місяць наше весілля. Хочете ви того чи ні.

— Мамо, ти дуже ризикуєш, — сказала Інна.

— Нехай так, — погодилась Інна. — Життя часом змушує на ризик.

Упродовж цього місяця діти не припиняли спроб переконати свою маму не виходити заміж. Але вони нічого не вийшло.

І мама вийшла заміж.

«Досі я думала, — розмірковувала сама з собою Наталія, — що розлучатися після 50-ти важко. Діти та їхні страхи за своє майбутнє заважають. Але… Виявляється, вийти заміж набагато складніше. І причина та сама. Діти та їх побоювання за своє майбутнє.»

Як з’ясувалося пізніше, діти даремно боялися, що в результаті заміжжя їхня мама залишиться ні з чим, а вони позбудуться спадщини. Все вийшло інакше. Наталія вийшла заміж за людину, яка набагато багатша за неї, і у якої не було дітей і онуків.