– Допоможіть, будь ласка, мені нікуди йти, він вигнав мене…
– Інна, чому ти не хочеш залишити цю дитину? – Його батько мене зрадив Ірина Юріївна, я зовсім одна, що я зможу дати малюкові, якщо мені ніде жити, і не мають що їсти … – Мені 40 і колись я говорила те ж саме, а тепер у мене все добре, тільки дітей вже ніколи не буде … ***
Двадцять років тому молоденька Іра приїхала в Київ вступати до університету. Дівчина вирішила піти по стопах батьків, мама у неї була прикладом для наслідування, вона лікувала людей, вона була незамінною у своїй поліклініці, її любили всі починаючи від пацієнтів закінчуючи завідуючою. Батько Ірини був хірургом, а дізнавшись, що дочка зібралася вступати до медичного, тільки підтримав її.
Батьків у дівчини не стало, коли вона вчилася на третьому курсі, безглузда аварія забрала життя найдорожчих людей … А через місяць Іру кинув її хлопець, дізнавшись, що дівчина вагітна.
Втративши найближчих людей, вона й думати не могла про малюка, треба було здобувати освіту, допомогти тепер було нікому.
Через десять років Ірина Юріївна – молода та успішна лікар-гінеколог нарешті закохалася, чоловіка звали Анатолій, познайомилися вони на відпочинку, а потім виявили, що проживають в одному місті й живуть практично по сусідству. Почався запаморочливий роман.
– Ірочка, ти – найкраще, що було у мене коли-небудь в житті, – якось зізнався чоловік, – виходь за мене заміж!
Жінка з радістю погодилася. Зіграли весілля, почалася сімейне життя, все було саме так, як колись Ірина собі уявляла: високооплачувана робота в обох, її власна квартира, люблячий і турботливий чоловік, тільки от дітей у пари не було. Виною всьому був аборт, зроблений колись давно, в студентські роки.
– Іра, прийшли результати твого обстеження після проведеного лікування … дітей ти народити швидше за все не зможеш, але фізіологічні можливості залишаються.
Жінка сіла і заплакала.
– Іра, потрібно продовжувати, чуєш мене, – говорила завідуюча, але голос її лунав ніби з туману.
– Я більше не можу, вистачить, немає сил, ми втомилися від цих нескінченних аналізів, обстежень, раз не дано, значить так тому і бути …
– Даремно ти руки опускаєш, ти ще молода, давай так, візьми відпустку, поїдьте з Анатолієм відпочиньте, а там видно буде …
Так вона і зробила, але поїхала одна, чоловік послався на невідкладні справи напередодні вильоту … Вона повернулася через два тижні в похмурий, дощовий листопад.
Іру зустрів спорожнілий будинок і записка від чоловіка, в якій він сповістив її про те, що пішов до іншої. «Бажаю щастя, на розлучення подам сама.» – написала вона в смс, закрила очі й заплакала. …
Робота допомогла забутися, кінець листопада був особливо багатий на новонароджених, Ірина раділа разом зі своїми пацієнтками й лише зрідка давала волю сльозам, зазвичай це бувало у вихідні, які тепер вона проводила зовсім одна.
Інна прийшла на прийом на початку грудня, молода двадцятирічна дівчина плакала сидячи у неї в кабінеті і не дивлячись на свій досить великий для аборту термін, хотіла позбутися від малюка … Як же вона нагадала Ірині її саму, ту молоденьку студентку, якби вона знала, до чого все в підсумку приведе …
– Інна, чому ти не хочеш залишити цю дитину?
– Її батько мене зрадив Ірина Юріївна, я зовсім одна, що я зможу дати малюкові, якщо мені ніде жити, я не маю що їсти …
– Мені 40 і колись я говорила те ж саме, а тепер у мене все добре, тільки дітей вже ніколи не буде … Послухай мене, Інна, поговори зі своїм хлопцем ще раз, на твоєму терміні аборт неможливий.
– Добре … я спробую, – тихо сказала дівчина і вийшла з кабінету.
На наступний ранок Іра зіткнулася з Інною біля входу в пологовий будинок, біля її ніг стояла велика дорожня сумка.
– Допоможіть, будь ласка, мені нікуди йти, Міша вигнав мене.
– Що ж, йдемо до мене, я теж одна, разом нам буде куди веселіше …
З появою Інни в спорожнілій квартирі стало тепліше і затишніше, через сім місяців у дівчини народилася дочка Юлія. Ірина буквально на очах розцвіла, тепер вона перестала боятися самотності, щовечора поспішала додому, адже там її з нетерпінням чекали двоє вже таких рідних людей.
Згодом Інна вийшла заміж і народила ще двох синів, але долі цих двох жінок один раз переплетені вже ніколи не розходилися.