Допомагала свекруcі в магазині, а чоловік мене за це довів до сліз

Це той випадок, коли робиш добро собі в збиток. Зі свекрухою у нас більш-менш нормальні відносини (були).

Я ніколи не відмовляла їй у допомозі. Завжди нагадувала чоловікові про необхідність допомогти матері, адже вона самостійно ростила їх, трьох синів.

Мати чоловіка працювала в рибному магазині. До слова, заробіток там був хороший. Єдине, так це дуже сильно страждали руки. Навіть якщо одягти рукавички. Гострі риб’ячі плавники і холод дають про себе знати.

Графік роботи був потижневий (7 днів через 7).

І ось свекруха повинна виходити на роботу і напередодні ламає кілька пальців правої руки. Дзвонить, скаржиться. Ми природно в шоці, як так примудрилася? Але там окрема історія.

Загалом, просить допомогти їй. Я буду, як би так сказати, її руками в магазині. У мене якраз відпустка була на два тижні, ясна річ погодилася допомогти. Що тут такого?

Працювали ми разом, пліч-о-пліч. Роботи багато: прийом важких рибних паків, фасування риби, миття холодильників, вітрин, ну і сам продаж риби. До слова, я не єдина невістка. Нас троє, я середня.

За цей тиждень в магазин до мами чоловіка, за звичкою вони всі навідалися, щоб «взяти» продуктів, не купити. Так, просто, типу: мама дай. Одна (старша невістка), так взагалі знахабніла: взяла в магазині одягу в борг на мамину зарплату.

Типу, потім віддаси (це норма). Ну, а що тут такого? Мене це природно почало дратувати. Я ніколи собі такого не дозволяла, та й не збираюся.

Не знаю, може мені хотілося бути гарною. Я себе запитувала, навіщо погодилася на це все? Я постійно намагалася догодити свекрусі, подружитися з нею. Адже наслухавшись різних історій, не хотілося щоб було так само.

Знаєте, що найприкріше? Приходячи додому, чоловік відвертав від мене ніс. Адже я смерділа рибою. Ось так підійшла до нього після роботи, щоб обійняти, а він такий: «Фу, блін, зая! Ти рибою смердиш ». Так прикро стало.

Сказала йому: любий, а ти не здурів? Я взагалі-то допомагаю твоєї матері. Ніхто не погодився крім мене і ти ще нагнітаєш ситуацію.

А чоловік візьми і ляпни: «Ну так хто тобі винен? Ти сама захотіла. Тебе ніхто не змушував ». І з цими словами пішов в спальню. А я залишилася сидіти на кухні, розплакалася, розуміючи, що я дура безхребетна.

Виходить що моя допомога мені ж боком виходить. І знаєте, так і вийшло в підсумку. Дякую я не почула ні від кого.