-Доню, тільки не проганяй мене, дозволь залишитися …

Я жила щасливим життям і мені здавалось, що наша сім’я найщасливіша на світлі. З Миколою ми жили вже понад 17 років. Дітей у нас не було 12 років, але ми не переставали сподіватися.  Бог подарував нам двох діток, синочку 4 роки та донечці два.

Я сиділа з дітьми вдома, займаючись їх розвитком і вихованням, оскільки дитячого садка у нас в селі не було. Мої батьки та свекруха жили від нас далеко. Моя мама працювала, а зі свекрухою у нас були дуже натягнуті стосунки ще з самого  дня знайомства, коли Микола привів мене додому. У неї була особлива кандидатура в дружини синові. Він пішов проти її волі, а звинуватила вона в цьому мене.

Микола працював директором будівельної фірми, грошей нам вистачало на все і навіть більше. Міняти місце проживання ми не хотіли, нам дуже подобався наш затишний будиночок і природа села.

Все сталося в одну мить. Я з дітьми гуляла на дитячому майданчику. Коли вони вдосталь награлися і набігалися, ми вирушили додому.  Поки нас не було вдома Микола забрав всі свої речі. На столі лежала записка «Не шукай, я знаю ти впораєшся сама …» Я не розуміла що відбувається. На дзвінки він не відповідав. Я молила Бога, щоб нічого не сталося і він був живий і здоровий. Подзвонила свекрусі, можливо вона щось знає, але у відповідь почула:

– А що ти хотіла. Сама винна!

У чому? В чому моя провина? Чим я його образила? У чому винні діти? Що сталося? З очей лилися сльози, серце стискалося від образи, не за себе … за дітей. Як все це зрозуміти … Як прийняти …

Життя тривало день за днем. Дітям потрібно було варити їжу, прати речі. З ними потрібно грати, займатися … Завдяки дітям, я потроху почала виходити з цього трансу. Грошей у нас не було взагалі. Я згадала про свою давно забуту роботу, написання дипломів на замовлення, якою добре підробляла в молодості. Копійка звичайно була, але не вистачало покрити всі потреби дітей, до яких вони звикли. Так ми прожили пів року.

Пізній вечір, дзвінок у двері. У мене промайнула думка, що це повернувся Микола. Але на порозі стояла свекруха … Я запросила її пройти … Вона просила вибачення за те, як ставилася до мене всі ці роки.Її  гординя не дозволяла мене прийняти через те що син її не послухався. Від неї я дізналася, що Микола пішов до молодої, бездітної дівчини, яка розорила його по повній програмі. А її розорив її компаньйон. І зараз вони разом намагаються вижити, тому навіть гріх на аліменти подавати. Свекруха взяла мене за руки:

– Доню,  не проганяй мене, дозволь залишитися з тобою і внуками. Я хочу надолужити все те тепло, що я вам не дала. Дозволь загладити мені свою провину …

Ми обидві ридали, чи то від образи за втрачений час, чи то від щастя, що ми зараз разом …

Минуло вже п’ять років … Я веду свій прибутковий бізнес. Але намагаюся більше часу проводити з сім’єю: з дітьми та свекрухою. Вона мені дуже допомагає, повністю займається господарством, водить дітей до школи і забирає. Ну а їх вихованням ми займаємося разом, підтримуючи одна одну.