– Доню, нас пограбували, квартира перевернута. Ні техніки, ні прикрас. А гроші на місці – не знайшли, мабуть.

Ми живемо в райцентрі, а до бабусі, татової мами приїжджаємо приблизно раз на півтора місяця. Я дуже люблю бабусю, але частіше відвідувати її не виходить – батьки постійно на роботі.

Їхати до бабусі приблизно годину машиною. Бабуся живе не одна, з нею живуть татова старша сестра, тітка Надя з сином Василем. Мій двоюрідний брат Василь – типовий житель села: працює трактористом, а у вільний час п’є. Нашому приїзду він дуже зрадів, з порога заявивши, потираючи ручки:

– Ну що, родичі, наливайте!

Непитущі батьки не привезли з собою ні грама спиртного. Гостинці були більш корисними: крупи, тушонки, побутова хімія, солодощі до чаю і бабусі новий культиватор.

На наступний день після нашого приїзду, бабуся зібралася в місто і попросила тата її відвезти. Тітка, яка зазвичай стрибає в машину швидше за всіх, чомусь була рішуче проти будь-яких поїздок.

– Ну куди ви з ранку самого? Краще баньку витопіть, м’яса поїмо, завтра поїдьте. – вмовляла тітка залишитися в селі. Це само по собі було дуже дивно: зазвичай тітка, варто нам приїхати, тільки шипіла:

– Чого припхалися? На будинок бабусин рот роззявили? Валіть назад, звідки з’явилися.

А цього вона прям випромінювала гостинність. Бабуся на  дочку уваги не звернула і скомандувала татові:

– Запрягай!

– Не запрягай, а заводь. Мамо, я ж не на коні. А де мої ключі? – запитав тато, обмацавши свої кишені. На татовій зв’язці крім ключів від машини, були ще й ключі від квартири. Мама завжди його лаяла, що так не робиться, а тато від неї відмахувався:

– Мені так зручно.

У пошуках ключів був обшуканий весь будинок, дорогу від машини до будинку і бабусин город.

– Тут вони, нікуди пропасти не могли. Знайдуться! – заспокоювала тітка Галя. – А поки – в баньку!

Пошуки ключів тривали два дні. Всі ці два дні тітка Галя крутилася поруч. А ось Василя ніде не було. Тато, який чудово знав злодійкуватого племінника, взяв мої ключі від квартири та потайки від тітки поїхав у місто. На поїзді, вперше за останні років 5.

За іронією долі, варто було татові виїхати, як з’явився Василь. Щасливий і нетверезий. А разом з Василем знайшлися і татові ключі: лежали в сінях на самому видному місці. Але сіни-то я особисто обшукувала в пошуках, так що їх поява там – дивна несподіванка. Варто було з’явитися Василеві, як тітка знову стала колишньою скандальною бабою: вона почала нас випроваджувати, не соромлячись у виразах.

Я зателефонувала татові і повідомила йому про те, що Василь знайшовся.

– Я вже до дому під’їжджаю, передзвоню тобі. – відповів тато.

Я вирішила сходити в магазин – бабуся наготувала фаршированих перців, а перець я не люблю. У магазині, на полиці за прилавком, красувалася мамина кроляча шапка. Звідки я знаю, що мамина? Шили на замовлення, це єдиний екземпляр. Тим більше, мама пофарбувала частину хутра в темно-фіолетовий, під комір від зимового пальто.

– Вибачте, будь ласка, шапочка красива у Вас лежить, чи не підкажете: де купили? – поцікавилася я у продавщиці.

– Василь, який тракторист, приніс. Каже, коханці купив, а вона його кинула. Ось, віддав за ящик пива. Красива, так? Взимку наймодніша буду. – поділилася зі мною балакуча продавчиня. Я відразу зателефонувала татові. Він відповів не відразу, а коли взяв трубку, то сказав:

– Доню, нас пограбували, квартира перевернута. Ні техніки, ні шуби маминої, прикраси теж пропали. А гроші на місці – не знайшли, мабуть.

– Тату, це Василь! він ключі вкрав і сьогодні підкинув! – і я розповіла татові про мамину шапку в місцевому магазині.

Тато приїхав через кілька годин, не один, а в компанії наряду поліції. Василь недовго заперечував – при ньому знайшли мамині прикраси. У сусідському сараї лежала наша побутова техніка, прикрита маминою шубою і якимось брезентом.

Василя і його сусіда-спільника забрали під крики тітки Наді. Бабуся все поривалася настукати внукові по голові костуром, тітка Надя кричала:

– Ви у своєму місті зажерлись. Подумаєш – взяв трошки майна, але як можна рідну кров під суд? Майте совість! Ви що, збідніли? Ми тут ледве виживаємо, а ви там з жиру скаженієте. Приїжджаєте раз на рік з подачками. Забирайте, вдавіться. – тітка Надя кинула в тата банку з тушонкою.

Ми поїхали додому. Василь під слідством, його мати кожен день по 10 разів телефонує, то погрожує то благає забрати заяву. Одна бабуся каже:

– Туди йому й дорога. Дістав, нахлібник, все тільки з дому тягне.

Ось так ми з’їздили в гості до родичів.