Домофон став причиною моєї війни з сусідами

Ще навчаючись в інституті, я мріяв про власну квартиру. З 20 років я почав накопичувати кошти на здійснення своєї мрії, шукаючи різні підробітки після пар. Закінчивши навчання, я влаштувався на хорошу роботу і став приглядатись до квартир, відкладаючи на рахунок більше 60% зарплати.

Пропрацювавши рік, я нарешті знайшов квартиру, яка мені підходила по всіх параметрах: двушка з хорошим ремонтом на 3-му поверсі, з заскленою лоджією і в потрібному мені районі, навіть на роботу можна пішки добратись за 20 хвилин. Взяв без зволікання її в іпотеку, з першим внескам в 50% вартості. Я довго радів номеру квартири – 11, адже воно моє щасливе число.

Але щастя моє тривало недовго. Робота у мене по вахтова: добу пашу як кінь на заводі, а дві вдома відпочиваю. І ось весь день, що я вдома разів по 10-20 в день мені надзвонюють в домофон. Перший час я уточнював – хто, що, навіщо. Хіба мало швидка приїхала, або хто з сусідок-бабульок не може двері відкрити. У нашому під’їзді більше половини мешканців – самотні пенсіонери, решта – це сімейні пари або студенти.

Я так вважаю я сам винен, що привчив усіх сусідів до дзвінків в мою квартиру, але вже через 2 місяці проживання у мене склалося відчуття, що ключ від домофона з собою ношу тільки я. Тепер уже всі дзвонили саме мені. Як на зло, домофон відключити не можна було, можна було тільки зменшити гучність до мінімуму, але і при цьому дзвінок було чутно. Це мене неймовірно дратувало.

Я довго думав, як же мені вийти з ситуації. І в підсумку просто сходив в контору і відключив у своїй квартирі домофон. У разі якщо хто з родичів або друзів відвідував мене – я сам без проблем спускався і відкривав двері.

Але такий мій вчинок не залишився непоміченим. Я став ворогом усіх бабульок нашого будинку. Всі, хто йшов до них в гості, листоноші та інші особи тепер не могли потрапити до нас у під’їзд і бабулькам самим доводилося бігати до своїх домофонів та відкривати двері. А, оскільки, не всі вони швидко рухалися, то добігти практично ніколи не встигали. Природно, що такий стан справ їх не влаштовував.

В один із днів навіть до мене прийшов дільничний і сказав, що я повинен допомогти стареньким, а не знущатися з них. Не дивлячись на всі благання і прохання, я не став заново підключати собі домофон. Війна з сусідками тривала майже 3 роки. За цей час, за дивним збігом обставин, всі кішки під’їзду облюбували мій поверх і двері. Але, чесно, я не звертав на це уваги.

Не так давно до мене переїхала моя дівчина. Працює вона майстром манікюрю на дому і домофон довелося підключити заново. Тепер вона кожні 10 хвилин бігає до нього і відкриває двері. Думаєте, бабусі заспокоїлися? Ні, тепер вони лають її та мене за те, що пускаємо в під’їзд кого попало.