Доля врятувала мене від помилки

Одружився я дуже рано в 18 років. Дружина моя була красивою і дуже товариською. Я сильно її любив.

Через пів року мене забрали в армію. Прослужив я два роки і додому повернувся. Однак, я не став попереджати дружину, що завтра буду вдома, мені хотілось зробити їй сюрприз. Зараз я розумію, що зробив все правильно. Втім, сюрприз зробили мені.

Заходжу я додому і бачу таку картину … Дружина і ще якісь мужики сидять на кухні. Сміються і вживають напої міцні. Моя дружина навіть і не впізнала спочатку мене. А коли все зрозуміла, то не знала як виправдатися.

Я довго не думаючи й не кажучи їй нічого, пішов. У слід вона мені щось ще навздогін кричала. Типу я не так все зрозумів. Але мені вже було не цікаво і я бачив інше життя для себе.

Потім мені мої батьки та друзі розповіли про неї багато не дуже приємного. І як вона «чекала» нібито мене, лежачи в ліжку з іншими. Вони пояснили, що не хотіли мені  говорити про неї. “Ти повинен був сам все побачити. Та й в армії ти. Хіба мало чого солдату в голову зайде”.

Відтоді минуло 15 років. Я знову її випадково зустрів. Я тоді йшов в магазин. Раптом бачу, стоїть вона і ще пару мужиків. Всі такого неохайного вигляду. Стоять, шукають хто їм наллє. Мене вона не впізнала, та й забула напевно вже.

А я стою осторонь, дивлюся на неї й думаю: славу Богу, що наші з нею дороги розійшлись. Але ж я міг би бути з нею поруч. І можливо, був би таким же, а може навіть і гірше?

Ось така доля у людей. Кожна людина будує її сама.