Доглядати за бабусею у мами сил не було, а позиватися до мене третій рік у неї сили є

Мама третій рік намагається через суд довести, що бабусина на квартиру, яку вона написала на мене, не може бути дійсною.

Начебто бабуся в нас зовсім нічого не розуміла, а я скористалася її сутінковим станом, щоб підгребсти під себе квартиру.

І так люто бореться за цю квартиру, звідки тільки сили беруться у жінки, яка вже п’ять років тому зображала вмираючого лебедя, який не здатний доглядати власну матір.

Мене виховувала бабуся, поки мама намагалася влаштувати своє життя, що з дитиною на руках зробити проблематично. Ось мама і скинула тягар на бабусю.

Я не скаржусь, бабуся дала мені все, що могла. Я не можу поскаржитися на брак турботи чи любові, у мене всього цього було в достатку.

Мама епізодично з’являлася в нашому житті, але погостюючи кілька місяців, вона знову прямувала до чергового заміжжя.

Мене це не чіпало, я навіть раділа, коли звільняла кімнату, бо я звикла, що в мене своя кімната, у бабусі своя, а в мамині приїзди нам доводилося тіснитися.

Вчитися я поїхала до іншого міста, але доучитися не встигла. Бабуся захворіла і їй потрібен був догляд. Довелося все покинути і їхати доглядати за нею.

З грошима була напружена ситуація, тому я дзвонила матері, щоб вона взяла участь хоча б фінансами. Особливої ​​допомоги від неї не було, та хоч щось.

Натомість мама не забувала скаржитися на власні болячки, які заважають їй доглядати власну матір. То в неї лапи ломить, то хвіст відвалюється, то вона сама бідна-нещасна. Навіть про інвалідність заїкалася, нібито її треба оформити, бо всі підстави для цього є. Я не розуміла, навіщо мені ця інформація, але бабуся пояснила.

– Це вона собі соломку стелить, щоб ніхто не сказав, ніби вона кинула хвору матір. Тепер вона всім розповідає, що сама хвора і сил у неї нема за мною ходити, – гірко посміхнулася бабуся.

А за кілька днів після цієї розмови бабуся попросила викликати нотаріуса, щоб оформити дарчу на квартиру.

– Не хочу, щоб їй хоч щось дісталося після мене, – пояснила вона вчинок. Мабуть, поведінка матері її сильно засмучувала.

Два роки тому бабусі не стало. Вона пережила ще два інсульти, а потім організм уже не впорався. Я залишилася жити у тій самій квартирі, яка за документами тепер моя.

Мама як дізналася, що з її рук спливла спадщина, так у неї відразу всі болячки скінчилися і сили знайшлися, щоб по судах бігати, намагаючись оскаржити бабусину дарчу.   Третій рік бодається, звідки тільки сили беруться, щоб і до суду збігати, і до мене прибігти пособачитися, і всім оточуючим розповісти, як я бідну стареньку обдурила.

Гидко за цим спостерігати, але поступатися я не збираюся. Чимало тому, що бабуся була б проти, а я не хочу її засмучувати навіть там.