Дочка забула про нас і тепер ми з сином збираємось відібрати в неї квартиру. Хай знає, що кидати родичів не можна!

Ось уже близько півтора року ми з моїм сином намагаємося відібрати квартиру моєї доньки. Розумію, що це звучить трохи дико, однак вона не залишила нам вибору.В ідеалі нашу поведінку можна було б  описати як помсту, але це лише нагадування їй про те, що сім’я має стояти у людини понад усе і такої поведінки ми не приймаємо.

Так, природно, що ми почали так до неї звертатися не з порожнього місця. Цьому передувала та поведінка, яка її згубила. Як тільки їй виповнилося 18 років – вона відразу ж виїхала від нас в інше місто на навчання. З одного боку це похвально, але у нас тоді були важкі часи і останнє, що вона повинна була робити – кидати нас.

Спочатку ми з сином вирішили, що витримаємо. І перший час дійсно якось трималися. Так пройшли наші два роки. Однак як тільки ми перестали фінансово її забезпечувати, вона відразу ж припинила з нами спілкування. Почала робити вигляд, ніби нас і зовсім не існує. Ми навіть намагалися вийти на її друзів і знайомих, але ті лише відмовлялися і нічим не могли допомогти. Ми тільки потім з’ясували, що це не вони не могли нам допомогти, а вона просила їх так нам говорити. Тобто людина свідомо зробила все, щоб захистити нас від себе. Попросити чужих тобі людей брехати власним батькам – неприйнятно. Я ніколи так її не виховувала і щиро не розумію причини такої поведінки. Однак маємо те, що маємо.

Найцікавіше почалося потім, коли ми з’ясували реальну причину того, чому вона нас ігнорувала. Виявляється, коли ми перестали їй фінансово допомагати, вона знайшла себе «чоловіка». Він переписав на неї квартиру і тепер вона живе в ній на цілком законних підставах. Чи варто говорити, що з грошима тоді у неї стало все добре і нас вона більш не потребувала. З ним поговорити нам теж не вдалося, так як ми навіть не знаємо його імені і особи. Та й про що можна розмовляти з цією людиною, адже він напевно ні про що не підозрює.

І тепер, коли ми зрозуміли, що вона повністю забула про свою сім’ю, – наша головним завданням стала її квартира. Ми плануємо законно її відібрати на підставі моєї недієздатності. Розумію, то шансів тут не так багато, але судовий позов як мінімум поставить її чоловіка до відома. А там, коли все стане явним, буде набагато простіше договоритись, ну або хоча б просто поговорити з людиною. Так чи інакше, прощати те, що вона зробила з нами і як вчинила ми не маємо наміру. Правда на нашому боці – ми точно це знаємо.