Дочка розважається, а я мушу няньчити онуків. Все, досить, втомилася.  Мене долає почуття сорому перед дочкою, але я не збираюся відступати. У моєму віці мріють про спокійне та розмірене життя. А з онуками цього не отримаєш, адже діти дуже активні. У мене справді немає сил

Мені вже 60 років і я бабуся, але не така, якою хотіла б мене бачити моя дочка. Нещодавно ми з нею сильно посварилися, бо я не хочу сидіти з онуками.

Все своє життя я присвятила чоловікові та дітям. На даний момент чоловік сильно хворіє і йому потрібен постійний догляд, що сильно вимотує. У дочки двоє дітей і, за її словами, вона страшенно втомлюється. До речі, я зовсім не мала підтримки в молодості, і я сама справлялася з материнськими обов’язками.

Чоловік цілодобово працював, а батьки жили далеко від нас. Він був військовим, тому нам доводилося постійно міняти місце проживання. Через це я ніколи не мала близьких подруг. Виховання дітей займало більшу частину мого часу. На себе ніколи не вистачало часу. Втомлювалася сильно, але скаржитися не було кому.

У 35 років моя дочка сидить удома. Донедавна я завжди залишалася з дітьми, коли їй потрібно було вирішити свої питання або зустрітися з подругами. Але з недавніх пір діти почали зловживати моєю добротою. Онуки більше часу перебувають у нас, ніж у себе вдома. Відпочивати вони вважають за краще без дітей, так комфортніше.

Вони зовсім не хочуть розуміти, що я, елементарно, втомлююся. А вчора дочка поставила мене перед фактом, що залишить мені онуків на два тижні, бо вона з чоловіком їде відпочивати до Єгипту. Я відмовила, бо вважаю, що вони мали заздалегідь мене попередити.

Батьки чоловіка дочки теж живуть недалеко і могли б доглядати онуків. Але вони відвідують їх тільки у свята. Я сказала дочці, що втомилася і мені потрібний відпочинок. Тим більше, що я гіпертонік, ще й у чоловіка проблеми зі здоров’ям, а вони дітей хочуть залишити цілих два тижні. Дочка назвала мене егоїсткою і образилась. Хіба це справедливо?

Я все своє життя присвятила дітям. Ми з чоловіком робили все, щоб вони нічого не потребували, відмовляючи себе в найнеобхідніших речах. Намагалися виростити з них добрих та шляхетних людей. І що, натомість, я отримала? Напевно, це мій прокол.

Коли я з нею не сперечалася і сиділа з онуками, то була гарною бабусею. А як тільки виявила характер, все вже погана.

Донька, чомусь, вважає, що я їй винна. Я, звичайно, намагалася їй все пояснити, але марно. Чоловік підтримує мене, але сваритись із донькою не хоче.

Але я все одно сподіваюся, що дочка увійде в моє становище. Я не хочу, щоби мною просто користувалися.