Дочка ображається, що я мало сиджу з онуками

Мені вже 60 років і зрозуміло, що вже нема таких сил, як раніше, щоб бігати за онуками. А я ще й хочу трохи часу приділяти собі і стараюсь заробити.

Дочка стала ображатися. А я все-одно приділяю увагу менше, тому що, хочу допомогти матеріально, так і відпочити хочу, зайнятися своїми справами. Онуків дуже люблю, але постійно перебувати з ними теж не можу.

Діток забираю на один вихідний, але два або три рази на тиждень приходжу провідувати.Приношу всяку смакоту.

Дочку я теж люблю, але своїх дітей я народжувала для себе, а не для того, щоб скидати їх на своїх батьків. Я розуміла, що у них своє життя і займатися вихованням їм буде ніколи.

До дворічного віку я сиділа з малюками вдома, а потім віддавала в садок. Потім школа, інститут. Так, щоб моя мама сиділа зі своїми внуками, такого не було. Чому цього не розуміє моя дочка, не розумію.

А ще, якщо чесно, мене дуже образила доросла внучка, якій дев’ять років. На одному з вихідних, вона прямо почала з самого ранку «качати права».

І оладки їй не смачні і какао я зварила не таке. Далі ще було гірше, вона сказала, що я їх не люблю, мало дарую іграшок. А ось у її подружки бабуся просто так подарувала новий телефон, чому ти так не можеш. Я розумію, це дитина, але мене це зачепило.

Я і так намагаюся, «лізу зі шкіри», щоб допомогти їх молодій сім’ї. А, виходить, все моє добро ніхто не бачить і не цінує. Ось, що прикро. Допомагати матеріально, звичайно, я буду продовжувати, провідувати, але «заносити хвости на кожному повороті, вже вибачте».

Мене б хто так цінував! Мені хочеться виглядати добре. За все життя я мало приділяла собі увагу, хочеться хоча б в цьому віці приділити собі час.
Як краще бути в такій ситуації і як би ви вчинили?