Дочка хоче змусити мене сидіти з онукою, а сама планує відпочивати

Дочка радіє швидкому народженню своєї дитини, але чомусь вона впевнена, що в моїй особі знайде мало не цілодобову няньку. Послухала тут її міркування і волосся дибки стає.

У нас із чоловіком п’ятеро дітей. Ми завжди хотіли велику сім’ю і у нас все для цього було. Ми по життю отримали хороший старт від наших батьків. Заможними бізнесменами вони не були, але і нерухомістю нас забезпечили, і освіту дали хорошу, і ніколи в допомозі не відмовляли.

Ми з чоловіком побудували гарний великий будинок, чоловік розпочав свою справу, а я опікувалася домом, дітьми та інколи допомагала чоловікові. Але здебільшого на мені було саме виховання дітей.

Я жодного дня не працювала на чужих людей. Спочатку батькам допомагала з їхнім бізнесом, потім переключилася на наш із чоловіком. Але допомога моя була епізодична, при п’яти дітях дуже складно займатися ще чимось, особливо, коли вони маленькі.

Своїх дітей я люблю і не шкодувала сил і часу на їхнє виховання. Робила з ними уроки, їздила на екскурсії, допомагала з якимись особистими проблемами. На дітей у мене завжди знаходився час, на кожного з них.

Але як би я їх не любила, дуже важко постійно бути з дітьми. Нашій старшій доньці зараз двадцять три роки, а молодший син закінчує школу, навчається в одинадцятому класі.

Звісно, дорослі діти вже не потребують стільки уваги, вони цілком самостійні люди, але я з нетерпінням чекаю, коли молодший син з’їде від нас у гуртожиток, а ми з чоловіком зможемо побути удвох.

Не через те, що діти дістали, а тому що хочеться усвідомити себе не тільки матір’ю, а й людиною, просто вільною людиною. І зайнятися вже чимось більш усвідомленим, ніж перевірка уроків, підготовка одягу та інші мамські обов’язки.

Тим паче чоловік надумав розширюватися, якщо вже у мене час вивільняється. Я вже зараз потихеньку входжу в курс справ, адже молодший уже цілком дорослий. Але в мене за стільки років уже є маячок «дитина в домі», і не важливо, що ця дитина на голову вища за мене.

Загалом, я тільки хотіла спокійно зітхнути, забути про всі ці уроки, іспити, вступ, як старша дочка оголошує про вагітність. Дуже дивні почуття. З одного боку, я рада, онук буде, а з іншого – мені дуже не подобається настрій доньки.

– Добре ж: якраз брат випуститься зі школи, і в тебе онук народиться, буде з ким возитися, – радіє донька. – Та й у мене декрет пройде спокійно, а то як прочитала про жахи труднощів декрету, мені аж погано стало.

Я вже п’ять декретів пережила і мені шостий взагалі ніяк не цвіте. Прийти і годинку повозитися з дитиною – так, без проблем. Іноді на вечір прийти, щоб відпустити молодих, але дочка намірилася взагалі все повісити на мене.

– Мамо, ну ти така досвідчена, все життя з дітьми, мені так ніколи не навчитися, – лестить донька. Але на мене не діє.

Я одразу їй «урізала осетра». Сказала, що моя допомога, звісно, буде, але в мене є своє життя, яке я хочу жити. Тож постійно на мене розраховувати не варто.

– А коли варто? Коли я при смерті від втоми лежатиму? Тобі мене взагалі не шкода? – почала злитися донька.

Люба моя, а з чого б тобі при смерті лежати? Вона ще навіть не народила, а вже шукає, де соломку підстелити, вже на жалість тисне. Хоча в неї нормальний чоловік, який їй прямо каже, що буде після роботи допомагати, але донька його одразу осікла.

– Так? Після роботи приходитимеш годині о сьомій і допомагатимеш? А цілий день я одна буду, як білка в колесі! Чудово просто! Мені твоя допомога дуже допоможе! – розпсихувалася вона.

Тут уже всі напружилися, бо підхід у доньки дуже промовистий. Значить, я сидітиму вдень із дитиною, чоловік увечері, а дочка в нас буде просто матір’ю.

Я сподіваюся, що в неї просто гормони пустують і каша в голові через близькі пологи. Жорстко ставити її на місце я не стала, не той час і місце. Але після пологів поговорю з нею ще раз. Хоча й сподіваюся, що це не знадобиться, і вона сама до всього дійде.