До гінеколога довелося йти з мамою, і нас відразу приголомшили…

Моя історія не схожа на інші, навіть самій досі не віриться, що життя повернулося саме так. Ми з Владом дружили з самого дитинства, батьки теж близько спілкувалися одині з одними. До кінця десятого класу якось непомітно дружба переросла у щось більше.

Влад витягнувся, подорослішав і змужнів, всі дівчата стали на нього задивлятися.  В мені прокинулася ревнощі, і я просто поставила хлопця перед фактом, що він мій. Цей конспіратор тільки і чекав, коли ж я зізнаюся і відкрию свої почуття, так і почалася наша любов.

Років в дванадцять Влад серйозно перехворів свинкою, ускладненням виявилася повна стерильність, лікарі не давали ніяких прогнозів, тільки обстежували щорічно. Знаючи все це, ні мої батьки, ні його з нами навіть не говорили на такі теми.

Ми стали близькі незадовго до випускного, про засоби захисту, звичайно, навіть ніхто не думав.

Відгримів випускний, іспити, вступ. Вузи ми вибрали в рідному місті, просто не уявляли, як розлучимося надовго. Удвох набрали хороші бали і  поступили, літо стало для нас чудовим часом. Школа позаду, попереду веселе студентське життя, поруч кохана людина.

Ми забули про все, я схаменулася тільки через три місяці, коли затримка місячних стала очевидною. До гінеколога довелося йти з мамою, і нас відразу приголомшили новиною – я вагітна. Як таке могло статися? Наступним на аналізи відправився Влад, його діагноз благополучно зняли.

Батьки в цей вечір радилися, що робити з нами, молодими і дурними. Безмежно їм вдячна, що вони не залишили нас самих розбиратися з проблемою, не відправили на аборт, а вирішили у всьому допомагати і підтримувати.

Вагітність я проходила дуже легко, не закидала навчання, а потім недовгий лікарняний і палата пологового будинку. Наша Машенька народилася точно в назначений термін. Коли вперше її побачили, то бабусі й дідусі не могли намилуватися, довго сперечалися, хто ж понесе принцесу в машину, хто буде тримати на руках.

Мама моя пішла в декрет, а я повернулася до навчання. Іноді доводилося з боєм відвойовувати увагу дочки, всі тільки з нею і носилися, адже єдина внучка, Влад теж душі в ній не чаяв.

Тепер Марійці п’ять, у нас чудова сім’я, дуже любляча і дружна. Я дуже вдячна нашим батькам за підтримку, за те, що ми з чоловіком отримали вищу освіту, маємо хорошу роботу, і найголовніше, за нашу крихітку, адже без допомоги, навіть не уявляю, як би ми жили або виживали.

Старше покоління вже активно натякає, що пора б ще й за онуком сходити, а ми з чоловіком готуємо їм сюрприз, потрібно ще трохи часу, щоб вже точно вагітність підтвердилася.