До дочки прийшла в гості подруга, а її мама накинулась на мене з претензіями

Ми живемо в невеликому селі, маємо власне фермерське господарство. Моя старша дочка навчається у другому класі, а молодшій три роки.

Як це часто буває, старша дочка спілкується зі своїми однокласницями не тільки в школі, але і на вулиці. Особливо дочка дружить з однією дівчинкою – Вікою. Мама у дівчинки працює допізна, дівчинка часто сидить удома одна. Нерідко вона забігає до нас в гості, іноді разом з моєю донькою робить уроки, разом граються.

Звісно, коли Віка до нас приходить я завжди з’ясовую, чи запитала вона дозволу у батьків. Зазвичай, дівчинка залишалася у нас не більше, ніж на 2 години, а один раз затрималася.

– Віка, тебе мама не буде шукати? – запитала я.

– Ні, я їй дзвонила, – дівчинка показала мені свій телефон, – я у вас пограю ще трошки, а потім мама за мною заїде і ми поїдемо додому.

Я нічого не мала проти, мені було навіть трохи шкода Віку, адже їй дійсно нудно вдома одній. Дівчата грали в кімнаті дочки, коли в нашій квартирі пролунав дзвінок.

Я відкрила двері й на порозі побачили розчервонілу жінку – маму Віки. Особисто з нею я знайома не була, але на батьківських зборах пару раз бачила.

– Добрий вечір, ви за Вікою? – запитала я. – Вони з Мариною грають, проходите. Може чаю хочете?

– Добрий вечір кажеш, – злобно прошипіла вона, – дитину мою вкрала, від дому відриваєш, підгодовуєш, безсоромна, і після цього ще смієш мені говорити добрий вечір. Не потрібен мені твій чай!

Сказати, що я здивувалася – нічого не сказати. Я лише здивовано кліпала очима і навіть не знаходила потрібних слів.

– Пробачте, але я не розумію, в чому ваша претензія? Ваша Віка дружить з моєю Мариною, іноді до нас приходить пограти, що тут такого?

– Ти ще питаєш? – обурилася жінка. – Віка, негайно збирайся додому і більше не смій заходити в цей дім, тут живуть безсовісні хами.

Дівчинка швидко одяглася і вони разом з матір’ю пішли, а я залишилася стояти й здивовано думати, що це було. Чому жінка накинулася на мене зі звинуваченнями, адже в тому, що діти дружать, немає нічого поганого.

Найдивовижніше, що на наступний день до нас зайшла Віка і вибачилася переді мною за поведінку мами.

– Ви на неї не зліться, вона просто дуже багато працює, – говорила дівчинка.

Виявилося, що дитина була набагато мудріша своїй матері. Віка і далі дружить з моєю донькою, іноді забігає до нас додому, але довше, ніж на годину я її не залишаю і завжди прошу при мені зателефонувати своїй мамі, щоб вона дала свій дозвіл. І ось вже дивина, вона завжди їй дозволяє.

Чому вона тоді на мене накричала, я дотепер не розумію…