Дізнатися, що дівчина мені зраджує, допоміг її кіт
Було це багато років тому, що називається, на зорі молодості. Гарний був час: робота не напружувала, а дохід приносила.
Та й батьки мені дісталися розуміючі: моралями не дошкуляли, вечорами я завжди міг розраховувати на ситну вечерю, а вранці – на вигладжену сорочку. Так що з’їжджати я від них до пори до часу не збирався.
Що стосується особистого життя, то і тут було все в порядку. З дівчиною я зустрічався милою і не примхливю, трохи інфантильною, але практично невимогливою. Легка, життєрадісна на блондинка з ніжним ім’ям Віолетта.
Любив – не любив, не знаю, але час ми проводили з задоволенням, на щастя що своя житлоплоща у неї була – невелика однокімнатна квартирка на 16-му поверсі панельної висотки (від родички покійної дісталася).
Буває, подивишся з балкона вниз, і аж дух захоплює! Я-то з батьками все життя на першому поверсі прожив, а тут справжнісінький «дах світу»!
Іноді я залишався у неї на кілька днів, навіть сусідам надокучив, але найчастіше бував просто «набігами».
Один раз приходжу до Віолети, а на килимку в передпокою возиться пухнастий рудо-білий клубочок і жалібно так попискує. Дівчина-то у мене була відома «кошатница», а я котів, м’яко кажучи, «не дуже», з чужими пограти можу, але свого точно не заведу.
Його ж годувати треба, доглядати, лоток прибирати. І найголовніше – мені зовсім не подобається котяча шерсть на моєму одязі, ну просто бісить!
А рудий-то, хороший, зараза! Ластиться до мене, треться, потім заліз на коліна і давай мурчати. І Віолетта теж в’ється навколо нас, сяє задоволена:
– Ну, подивися, який він милий!
– А де ти його взяла? Купила? Подарував хто?
– Ну чому відразу подарував? На сходах нявкав, я і підібрала, а ти відразу – «подарував хто».
… Типу образилася. Слово за слово, все заспокоїлося, ми кота потискали і пішли в магазин прикупити новому «мешканцеві» корм та миску.
Минуло кілька днів. Рудий звик до квартири, я звик до рудого. Віолетта весела і турботлива, весь час щось щебече або наспівує собі під ніс.
Ну і я, щоб не поранити людину своєю бридливістю і постійним обтрушування одягу, на першому поверсі за поштовими скриньками поклав в затишний куточок невелику щітку для одягу. Спускаюся вниз на ліфті, зчищаю з себе руду шерсть, і можна спокійно рухати на роботу або до батьків.
Загалом, все йде за планом. Звик я до них обох і навіть став замислюватися якщо не про повну капітуляцію, то хоча б про часткову: тобто не про весілля, а про спільне проживання для початку.
… .У той день, йдучи до своєї дівчини для серйозної розмови, я купив троянди. Вибрав їх з цілий оберемок, щоб квіточка до квіточки, листочок до листочка.
Підходячи до під’їзду, я подумки прокручував в голові розмову з романтичним признанням. Хоча в згоді Віолетти був впевнений на всі 100%, тому сяяв, як сонце в калюжі. На душі у мене було легко, а десь в районі серця розливалося приємне тепло.
Заходжу в під’їзд, а там мужик якийсь незнайомий рукою штани обтрушує і тихо під ніс собі лається. Я, весь такий в рожевих мріях, кидаю йому на машинально:
– Там у кутку, біля поштової скриньки, щітка одежна. Як отряхнешся від бруду, поклади її на місце. Ок?
– Так це не бруд, – щітку він уже взяв, і чиститься нею по повній. – Я кота дівчині своїй подарував. Зараз мені до дружини бігти, а я весь в шерсті. Дякую за щітку! Подивіться, я ззаду чистий?
Ступор, секундне помутніння, на автоматі питаю:
– А дівчисько-то, це така яскрава брюнетка з 6-го поверху?
– Ні, блондинка з 16-го. А що?
– Та так нічого…
Ось, в принципі, і все. Вийшов я з під’їзду, квіти в серцях в найближчу урну кинув і подався до мами-тата.
Рано мені ще, тоді було власною сім’єю обзаводитися. Моралі тут ніякої: серце та дівчина мені, звичайно, вщент не розбила, але по носі клацнула, і дуже боляче …