Дівчину давно забув, але її собака назавжди в моєму серці…

Якось я познайомився з дівчиною через інтернет. Ми деякий час просто спілкувалися. В ході спілкування з’ясувалося, що у неї є велика собака, сенбернар. Собак я боюся з дитинства, тим більше таких величезних. Проте бажання побачитись в реальності перемогло і я відправився на побачення.  Тоді я й гадки не мав, що закохаюся в цю величезну собаку, а не в її господиню.

На першому побаченні ми вже мило спілкувалися у неї вдома. Вино зробило свою справу і я  розповідав веселі історії. Про собаку і думати забув. Однак, як з’ясувалося, це «зло» просто дрімало на кухні. В якийсь момент, крізь музику я почув важку ходу в коридорі.

Воно наближалося! Мені стало моторошно ніяково, я замовк і напружено вдивлявся в дверний проріз. Спочатку з’явилася голова, яка точно була більша за мою, а потім і величезне тіло, яке все продовжувало і продовжувало входити. Мене  охопив жах. Юля (моя нова знайома) відволіклася на перемикання музики і сиділа до мене спиною. Сенбернар підійшов до мене і втупився прямо в очі.

Ну ви знаєте цей їхній погляд? Добрий і скажено сумний. Собака наблизилася і почала мене обнюхувати, попутно покриваючи слюнями мої джинси. Слюни було дуже багато.

– Діна! Не можна! – Юля нарешті помітила, що відбувається і ласкаво взявши собаку за гриву, вивела її з кімнати. Полегшено зітхнувши і прийшовши в себе, я продовжив знайомство з самою господинею.

На наступний ранок, коли Юля ще спала, я відправився на роботу. Не став будити її і включати світло поки одягався, але надягаючи черевики, знову побачив цей сумний погляд. Громадина сиділа в метрі від мене і в напівтемряві я її не помітив. В зубах у неї був повідок.

– Я спізнююся – почав я виправдовуватися перед Діною – Мені ніколи.

Вона відвела погляд (це треба було бачити), потім відкрила пащу упустивши повідок, і з сумним бурчанням важко завалилася на підлогу. Ще й відвернулася від мене. Ну тут я здався звичайно.

Підібрав обслюнявленний повідок і начепивши на неї повів на вулицю. Поняття не маю як гуляти з собаками, але здається у нас все вийшло.

З Юлею ми незабаром посварилися. Частково через собаку. Велику частину часу у неї в гостях, я возився саме з Діною. Потім почалися якісь ревнощі мабуть і невдоволення. Посварилися з вечора, спати лягли окремо. Вранці, перед тим, як я пішов назавжди, Діна знову сунула мені в руки повідок.

Я був страшенно злий на її господиню, але собака  тут ні при чому. Погуляв з нею в останній раз, привів додому, зачинив двері і більше ми не бачилися. Вже давно забув, як виглядала Юля, але ті сумні і добрі очі сенбернара, мені точно не забути. Може я просто до собак раніше не придивлявся, може моя історія занадто проста і банальна, не мені судити. Але я не міг і уявити, що буду зачарований величезною, кошлатою і слинявою панянкою.

До речі, собак я все одно боюсь … але тепер тільки маленьких)))