Діти подруги розбили моє дзеркало і косметику, а вона відмовляється відшкодувати вартість

Які ж бувають противні діти! Мене досі трясе. Ні,я не є противником дітей, в нас є 18-річний син, але з ним ніколи не було соромно в гості піти. Та й взагалі, якщо збирається суто доросла компанія, то дітей краще залишити в бабусі!!!

Загалом, запросили ми з чоловіком старих друзів. Колись вони були в нашій дворової компанії – дружили ще підлітками в середині 90-х, а в 2001-му ми з чоловіком розписалися після його армії і відразу народився син. А ця парочка зіграла весілля в 2007 році, до цього просто зустрічалися. Обидва поїхали на батьківщину подруги, довго чекали дітей, народили, а зараз приїхали у відпустку сюди з двома дочками – 6 років і 4 роки.

Звичайно ж – ми зателефонували! Захотілося зустрітися, за чаркою чаю юність згадати. Вони відразу почали хвалитися дівчатками – мовляв, прийдемо всією сім’єю, у нас чарівні дочки. Ми їм запропонували залишити дівчаток у родичів, так як їм ні до чого буде слухати наші підліткові приколи і дивитися, як ми п’ємо вино. Чесно кажучи, ми і не любимо дітей за столом – постійно треба відволікатися на них. Але подруга мене запевнила, що дітям потрібна тільки кімната з диваном – вони постійно сидять з планшетами.

Прийшли. Ну дівчаткаи як всі діти – в міру верткі, в міру пискляві. Я з порога ввічливо попросила друзів стежити за дітьми – у нас є кішка кусюча і царапуча, мало що. Та й взагалі – це правильно, якщо батьки самі стежать за своїми дітьми. Спочатку запропонували дівчаткам грати в кімнаті сина, але їх привернув великий телевізор в нашій з чоловіком спальній кімнаті і діти сказали, що будуть дивитися мультики, сидячи на дивані. Ну добре!

Ми сидимо на кухні. У мене постійна нервозність: дівчатка то шумлять, то замовкають, а мовчання – нехороша ознака. Попросила подругу глянути за ними, але та тільки рукою махнула: мовляв, вони мультики дивляться. Я сама пішла в кімнату – дивлюся: дівчата мій туалетний столик облюбували, тягають біжутерію зі шкатулки і вбираються. Я м’яко їх попросила все це не чіпати, тому що це іграшки тільки для дорослих жінок. Начебто заспокоїлися, сіли на диван.

Скільки я ще раз друзів не просила зайти дівчаток подивитися – від них нуль реакції: типу все норм! Потім я відчуваю запах моїх дорогих парфумів. Біжу в спальню – дивлюся, третини флакончика немає, діти ними обливаються! Я вже мало не в крик, кличу подругу, щоб допомогла. Вона знехотя прийшла, пригрозила кутом і пішла на кухню. Я зібрала всі флакончики і забрала їх у ванну, а ось про косметичку з кремами і декоративною косметикою в шухлядці просто забула. Дівчата знову сіли на диван і включили звук голосніше.

Знову сидимо на кухні, мати не бігає до дочок, а я вже зовсім замоталася. Минуло хвилин десять-п’ятнадцять. Раптом чуємо дитячий вереск і гуркіт розбитого скла, ми всі бігом в кімнату. Жах – на туалетному столику стояло незакріплене дзеркало і воно розбите вщент! Уламки вимазані помадою! А сам столик і підлога навколо вимазані моїми кремами і все це в тісто замішане пудрою, тінями і іншої косметикою !!! А це все дороге – жах! У мене алергія на погані засоби, тому на ці речі я не скуплюся. А тепер тільки тюбики і коробки порожні валяються!

Я в сльози, пояснюю подрузі – скільки все це коштує, а вона мені: «Ти чомусь за дітей не злякалася, що вони можуть поранитися, а за косметику свою схопилася»! Я вже зі сказом сказала приблизну суму всіх збитків і запитала: чи не хотіли б вони відшкодувати збитки? Подруга в крик – мовляв, стільки не може коштувати це барахло навіть разом з дзеркалом! Мужики мовчали, а ми вже зривалися на крик. Коротше, я цих друзів в стриманій формі (наскільки змогла – стриманій), попросила піти з нашого будинку і якщо у них раптом прокинеться совість, то від виплати збитку я не відмовлюся. Вони пішли, і, звичайно ж, з учорашнього дня вони так і не дзвонять.

Мені дійсно шкода моє красиве дзеркало і косметику! Я сама нею користуюся по чуть-чуть, дуже економно, тому що ми не такі вже багаті, а тут все одним махом знищено. Але навіть справа і не в цьому! Як так – прийти з дітьми (хоч ми цього не просили), і тупо забити на їх поведінку! Тепер я чужих дітей, кого не знаю, на поріг не пущу! Що за мода пішла – у всьому потурати капризулі?