Діма вирішив показати дружині, хто в домі господар. Тільки про одне жалів – зарано розкрив свою сутність

Діма розумів, що чоловік стає одноосібним господарем у будинку не просто так. Це звання, на думку Діми, не завойовується в завзятих битвах. Воно здобувається легкими, простими, спокійними та безпечними способами. Тут головне, щоб склалися певні умови.

Діма був одружений не вперше і точно знав, які саме ці умови. І він чекав їхнього виникнення. Чекав терпляче. Нічим себе не видаючи.

— Дмитре, — казали йому друзі, — чи це ти? Адже сам на себе не схожий. Живеш під каблуком у дружини. Вона крутить тобою, як хоче.

— Ну, прямо так і крутить, — з легкою, іронічною усмішкою відповідав Діма.

— Звичайно, крутить! – Наполягали друзі.

— На мою думку, ви перебільшуєте, — казав Діма. — Ситуація, звичайно, не зовсім ідеальна, але й не так страшно, як ви малюєте.

— Та ти без її дозволу і кроку ступити не можеш, — говорили друзі. – І це не ми малюємо. Так воно і є насправді. Ти ж у повному підпорядкуванні у неї. Зарплату віддаєш їй усю?

— Віддаю, — погоджувався Діма. — Не всю, звичайно, але… Ви маєте рацію, більшу частину змушений віддавати.

– Ну ось! – вигукували друзі. – А ми про що. А що далі буде? Як жити збираєшся? І заради цього ти вдруге одружився?

— Це все тимчасово, друзі, — відповів Діма. — Ось зачекайте, настане і моя зоряна година. Ось побачите, скоро все буде інакше. Не я, а вона буде в моєму повному підпорядкуванні. Мотузки з неї витиму. Робитиму все, що моя ліва нога захоче. Ось побачите.

— Щось слабо віриться, Дімо, — говорили друзі. – Дивись! Не запускай ситуацію. А нам уже зараз боляче на тебе дивитись.

— Все буде гаразд, друзі мої, — відповів Діма. — Але вам дякую за вашу турботу та увагу. Бачу, що ви по-справжньому турбуєтеся про мене.

А Люба надивитися не могла на чоловіка. Ну, все в ньому було добре. Не те, що в інших жінок. Про інших жінок Люба знала не лише з телепередач, у яких обговорюють тяжку жіночу частку.

У недавньому минулому своєму Люба і сама була саме тією самою жінкою, якій не пощастило з чоловіком. Від першого чоловіка вона втекла, про що тепер не шкодувала.А чого шкодувати? Адже тепер її чоловіком був Діма, який мало не порошинки з неї здував і всі її забаганки виконував.

А це  ще й при тому, що Люба мала шестирічну доньку від першого шлюбу. Щоправда, і сам Діма після розлучення платив аліменти двом своїм синам. Але щастю обох це не заважало. Люба працювала, Діма теж працював, донька ходила до садка. Грошей вистачало. Діма був не жадібний і… І все в них було чудово.

А Діма чекав. Чекав певних умов, які мали виникнути в їх сім’ї, щоб чудового в його житті стало ще більше. Діма твердо вірив, що ці умови рано чи пізно виникнуть. І ця віра дозволяла Дімі дивитись на своє майбутнє з оптимізмом.

І Діма дочекався. Люба повідомила, що чекає на дитину.

– Ось як? — спокійно відповів на це повідомлення Діма.

У душі в нього все кипіло від захоплення. Адже він стільки чекав цього моменту, він стільки всього змушений був терпіти, чекаючи на нього. Відмовляв собі, можна сказати, у всьому. Діма навіть одразу не повірив у своє щастя.

— А ти впевнена? — спитав він. — Наскільки ця інформація точна?

– Ну ось, – сказала Люба, – тест показав, що буде дитина.

– Це добре! — радісно закричав Діма. – Та якби ти знала, як це добре. Якби тільки знала, як довго я чекав на це.

— Ти так радий тому, що станеш батьком? — здивовано спитала Люба. — Я не думала… У тебе вже є діти. Чи ти хотів, щоб це була саме наша дитина?

– Звісно! — радісно відповів Діма. — Саме цього я й хотів. — Він глянув на годинник. — Втім, мені пора.

– Куди? — не зрозуміла Люба, бо час був о пів на десяту вечора.

— До друзів, — весело відповів Діма. – Тут не дуже далеко. Мушу я їм повідомити радісну новину.

– А коли ти повернешся? – Запитала Люба.

– Вранці, – відповів Діма. Трохи подумав і додав, хоч ні. Відразу від друзів я поїду на роботу, а ввечері буду вдома.

Люба навіть не встигла нічого до пуття розпитати, як Діма пішов.

Пройшов місяць. Весь цей час Люба з подивом виявляла у своєму чоловіка досі невідомі їй якості.

— Приходить і йде з дому, коли йому заманеться, — бідкається Люба подругам. — На мене взагалі не звертає уваги. Живе якимось своїм життям. Грубий став. Жадібний. Грошей не дає. Каже, що гроші мені тепер не будуть потрібні. Не розумію, що сталося з ним?

І друзі Діми теж не одразу зрозуміли, що стало з їхнім другом. Що зробило його колишнім Дімою, якого вони знали?

— Все просто, друзі мої, — відповів їм Діма. — Люба незабаром стане мамою. А це означає, що?

– Що? – Не розуміли друзі.

— А це означає, що нікуди вона тепер від мене не дінеться, — казав Діма. — З маленькою дитиною на руках, куди їй подітися? Тож тепер вона у повній моїй владі. Щонайменше років так на три. А може, й більше. Раніше вона була ким?

– Ким? – цікавилися друзі.

– Самостійною жінкою, – пояснював Діма. — Заробляла стільки ж, скільки я. На таку, як сядеш, так і злізеш. А тепер умови змінюються, правда?

— Так, — погоджувалися друзі, — змінюються. Тепер вона змушена буде піти з роботи та сидіти з дитиною.

— Отож-то й воно, — казав Діма. — А що це означає? Що тепер вона у повній залежності від мене, а отже, у моїй владі. Що хочу, то й роблю . А їй зараз не про мене, а про інше думати треба. Ну, хіба не диво?

– Диво, – погоджувалися друзі.

Але недовгим було щастя Діми. Люба повідомила йому, що помилка вийшла з тестом.

– Як помилка? — злякано вигукнув Діма. — Хіба таке можливе? Ні-ні, тут щось не так. Такого бути не може.

— Ще як може, — сумно зітхаючи, відповіла Люба. — Ти дуже переживаєш, коханий?

– Та як сказати, – відповів Діма. — Неприємно, звичайно, але… Я впораюся.

Не вийшло у Діми дружину приборкати. Але шкодував він лише про те, що рано показав свою сутність.

— Поспішив, друзі мої, — говорив Діма. — Рано розкрив себе. Потрібно було почекати, переконатися у достовірності відомостей. А я ні. Поводився, ніби вперше одружений. Ну та гаразд. Тепер розумнішим буду. Головне, щоб Люба не помітила цього мого перетворення.

— То ти що? Знову? Під каблуком? — питали друзі.

— На якийсь час, друзі мої, на якийсь час, — переконував друзів Діма. — Поки що в сім’ї знову не складуться певних умов. А інакше вона піде від мене. А без дружини знаєте, як погано.

— Знаємо, — похмуро відповіли друзі.

— Тому, звичайно, — продовжував Діма, — зараз мені доведеться потерпіти. Прийдеться роль люблячого і дбайливого чоловіка грати ще сильніше, ще краще. Але я вірю, це ненадовго. Зрештою, вона повинна розуміти, що стати знову мамою — це велике щастя. І для неї, і для мене.