– Дім продала, все кинула, приїхала у важкий момент… А тепер, коли внуків виростила – більше не потрібна нікому!..

Любі тридцять сім, ось уже десять років вона самотня жінка, виховує двох синів-підлітків. Розлучилася, коли молодшому виповнилося два роки, а старшому – чотири. Колишній чоловік розділив все нажите в шлюбі майно «по-чесному», рівно навпіл: після розлучення Люба, крім двох дітей і валізи з речами, отримала на руки суму за половину двокімнатної квартири на окраїні обласного центру. А, ну і ще копійчані аліменти з офіційної зарплати колишнього чоловіка – все по закону.

І як би вона викрутилася, незрозуміло, якби не мама. Мама, дізнавшись про все, продала свій будинок в селі й приїхала до дочки. Склали активи й дуже вдало купили двокімнатну квартиру в спальному районі, встигли ще «за старими цінами» початку нульових. Люба знайшла хорошу роботу, а мама, засукавши рукава, взялася сидіти з дітьми.

Трохи пізніше хлопчаків вдалося влаштувати в садочок, бабуся залишилася напохваті: відвести в садок, забрати, на ранок сходити, посидіти на лікарняному. Люба спокійно працювала і не смикалася, як більшість її колег.

– Як ти живеш з мамою? – розпитували подруги. – Не важко? Не сваритесь?

– Так добре живемо! – відповідала Люба. – Чого нам лаятися-то? Я їй вдячна. Як би я без мами впоралася – взагалі не уявляю.

Насправді, тертя, звичайно, були з самого початку. Люба не завжди схвалювала мамині методи виховання, та й по господарству багато робила б не так. Але … не в її становищі було вередувати. Вона дякувала мамі й за те, що вона робила. Люба просто закривала на багато очі і це було легко – їхала вона з дому затемна, приїжджала пізно і майже відразу падала в ліжко. Мама повністю розчинилася в  сім’ї дочки. Ніяких сторонніх інтересів, життя заради дітей.

Діти пішли в школу і бабуся завзято взялася за домашні завдання та уроки. І все було начебто добре – спочатку. Потім – прийнятно. Потім – стерпно, якщо не зациклюватися на дрібницях. Але останнім часом якось все зірвалося і котиться в прірву.

З віком у мами загострилися болячки, і, можливо, тому вона стала образливою, плаксивою, дуже категоричною. Всі її дратує. Хлопчаки просять, щоб бабуся вже припиняла ходити до школи їх зустрічати, але бабуся ніби не чує і не бачить, що внуки вже підросли. Лізе перевіряти портфелі, зв’язала шапочки, які внуки носити не хочуть, ходить по п’ятах, влаштовує трагедії на тему «Вася знову не хоче їсти супчик, та що ж таке, я два години варила, Вася, ну давай, п’ять ложечок».

Абсолютно втратила контакт зі старшим онуком, не розуміє його абсолютно – аж до того, що дитина тікає від бабусі, цілий день тиняється по друзях, а ввечері чекає Любу у дворі. І начебто бабуся не стара ще, але ось зрозуміти цих підлітків чомусь зовсім не може …

Загалом, вдома тепер, замість міцного тилу, кожен день скандали та сльози. Бабуся демонстративно п’є ліки, плаче, викликає швидку.

А недавно у Люби з’явився знайомий чоловічої статі, який підвозить її додому, запрошує на побачення і взагалі проявляє зацікавленість. Парадокс, але цей факт розлютив маму найбільше. Вона щиро вважає, що Любі цього не треба і що в сорок років «скачуть по мужиках» одні шалави. Діти є, чого ще треба-то – на старості років? ..

Загалом, якесь глобальне нерозуміння, що чергується вельми передбачуваними докорами на тему «Ось, я заради тебе, а ти …». І прірва все зростає.

І Любі ясно, що для того, щоб зберегти залишки відносин з мамою, а також психіку своїх дітей – треба роз’їжджатися. Тільки ось виглядає цей роз’їзд некрасиво – виходить, бабуся, поки за дітьми стежила, була потрібна, а як діти виросли – отримає відставку. До того ж вона і не мислить свого життя на самоті. Але і жити далі всім разом неможливо.

Варіантів роз’їзду теж небагато – знімна квартира. Іпотеку Любі ніхто не дасть. Бабусю на знімання не відправити однозначно – переїжджати доведеться Любі з дітьми. І навіть такий варіант буде для мами ударом.

У мами за десять років ні подруг, ні інтересів, ні якихось занять – одні тільки онуки. І Любі дійсно соромно й незручно перед нею, адже дітей мама їй виростила і в скрутну хвилину прилетіла на виручку, а вона тепер заважає … Адже це зрада?