– Де ти був раніше, коли мені було так погано?

Найважче нам змиритися з втратою найближчих людей, особливо коли цей біль проживаєш без підтримки.  Яна, маленька дівчинка, якій довелося багато всього пережити, стати самостійною і дорослою. Одного дня, дівчинка повернулася зі школи і дізналася, що її мама померла, а над нею опікунство взяла бабуся.

Ця новина була такою сумною, що дівчинка була пригнічена, як і її бабуся. Складно передати всі ті почуття, що відчувала Яна. Проте їй  довелось взяти відповідальність і за свою бабусю, якій теж ставало все гірше і гірше. Батька вона не знала, а мама ніколи не говорила про нього. Та й питати вже не особливо був час і бажання.

В один із днів дівчина повернулася додому, де її зустріла сусідка тітка Оля і повідомила їй про те, що бабусю відвезли в лікарню, а Яна може спокійно пожити у неї. Сім’я у тітки Оліі була велика – троє синів, маленька дочка і кіт, який відразу ж полюбив Яну. Так вона прожила з ними близько двох тижнів. У сім’ї діти її тепло прийняли і завжди були раді з нею проводити час. А потім померла бабуся. І постало питання про подальшу долю Яни.

Ніхто не хотів, щоб її відправляли в Інтернат, але тітці Олі не дали усиновити дівчинку, так як у неї було своїх четверо дітей. І ось, коли доля вже була визначена, то тітка Оля згадала про свою двоюрідну сестру. З чоловіком вони вже давно мріяли про дитину, але поки у них нічого не виходило. Тому було досить одного дзвінка, щоб тітка Катя приїхала  до них. Незабаром була оформлена опіка, а Яні треба було покинути рідний дім і почати нове життя. Дівчина  важко переживала переїзд, а ще більше переживала в період адаптації.

Але тітка Катя і дядько Михайло тепло до неї ставилися, тому дівчина швидко звикла до нового життя. Вони полюбили її як рідну дочку, дбали про неї. Правда, в один прекрасний день до них прийшов чоловік, який представився, як Віталій, і сказав, що є батьком Яни. Як виявилось, він повернувся з намірами забрати дівчинку. Але хіба хтось збирався її віддавати? Тепер, коли дівчина звикла до нової обстановки, вона не могла швидко побігти до першого зустрічного, який назвався її батьком. На прохання Віталія вона сказала досить грубо:

– А де ти був раніше? Коли хворіла мама, коли хворіла бабуся, де весь цей час був ти ?!

Зрозуміло, він сподівався, що дочка тут же прибіжить до нього, але вона лише відвернулася, так як тоді, коли вона потребувала його  найбільше, його не було з нею поруч. Хіба можна вважати батьком того, хто не готовий був розділити горе разом з нею?