-Де мої гроші?-Кричала вона на стареньку і погрожувала вигнати…

Зустрічались ми з хлопцем майже рік, а потім вирішили жити разом. Зняли ми кімнату у однієї старенької бабусі. Живемо у неї вже пів року.

Холодильник у нас з нею спільний, і її полки завжди були порожні. Незмінне тільки одне – каструля з вівсянкою на воді. Мило – тільки господарське, масло – тільки дешеве, з запахом. Взуття в коридорі  маюуть за мене старше і латане. Квартира так і кричала про бідність.

В душу до нас господиня не лізла, все на підробітки ходила з ранку до вечора – пляшки збирала, оголошення клеїла. По неділях у бабусі було свято – вона приносила гнилі фрукти з ринку. Мені до сліз було шкода сусідку.

В той день мені було погано і я не пішла на навчання. Я лежала в ліжку, коли почула як відкрились двері.

– Де мої гроші? Ти їх приготувала? – кричала жінка років 45, яка відкрила двері своїм ключем.

– Так, дочко. Ось, візьми. – заметушилася наша господиня.

– Мало. Ну нічого, годиться. Доньку завтра приведу, заслужила.

– А це чий одяг висить? Гості у тебе?

– Я кімнату здала, жити треба на щось, я ж пенсію тобі віддаю, – почала виправдовуватися пенсіонерка.

– Зараз піду гляну, що за мешканці у тебе такі. Мабуть, шахраї. – жінка відчинила двері до нас в кімнату.

– Ну, і хто тут у нас?

Настільки безцеремонне вламування на чесно оплачену територію, я сприйняла в штики:

– Жінко, двері закрийте з того боку!

– А ти хто така, щоб командувати? Я – тут господиня! Платити тепер мені будеш, ось мій номер телефону, а ось – номер карти, – жінка прямо у взутті пройшла в кімнату і поклала на стіл 2 папірці.

– І давай без затримок, а то виселю! За оренду давно платила?

– Дочко, залиш її, будь ласка. Я з оренди борг за світло заплатила, а то відключити погрожували. А як я без світла-то? – мало не плакала моя господиня.

– Більше не бери оренду, нехай мені переводить. Все я пішла. Завтра, як і обіцяла, дочка приведу. І давай, не грайся мені тут!

Жінка пішла, а господиня сіла на стільчик в коридорі і розплакалася. Я підійшла до бабусі, обняла її і стала заспокоювати:

– Ну не плачте, все добре буде. А давайте я Вас чаєм напою!

Чаю в старенької я ніколи не бачила, вона заварювала собі листочки малини і смородини,  які гронами висіли на кухні.

Старенька взяла кухоль і почала розповідати:

– Сама дочку ростила, чоловік мій безвісти пропав – вийшов з дому і не повернувся. Душу вклала, останнє завжди віддавала. Балуваною виросла, женихами все перебирала, гордою була. Тільки в 35 знайшла чоловіка собі,  внучку мені народила. Тільки чоловік у неї – скупий і жадібний, і краплі води в дощ не допросишся. Ось і стала я їм з внучкою допомагати. А потім, непомітно для мене, добровільна допомога перетворилася в зобов’язання. Пенсію забирає, не даю – внучку не бачу. Думала, кімнату здам, хоч їсти буду, їй і ці крихти подавай. Кого я виростила? Де щось упустила?

Галина Павлівна обливалася сльозами, забувши про чай. Шкода її було до сліз.

– А тепер вона мене все переселити хоче – квартиру мою продати, та на околицю в однокімнатну викинути. А можливо  і на вулиці залишить. Розмови такі починає та знову внучкою шантажувати починає. І продам я квартиру, як миленька продам, аби тільки дівчинку побачити.

Коли мій хлопець прийшов з інституту, він вчиться на 4 курсі на юриста, я у нього поцікавилася, що можна зробити? Як допомогти старенькій?

Ми обійшли сусідів, хто чув крики дочки Галини Павлівни про вимогу грошей, поговорили з ними і покликали свідками до суду. З самою господинею ми сходили до нотаріуса і написали заповіт на її внучку. Хлопець порадив бабусі взяти довідки від нарколога та психіатра, для суду, а то мало що там дочка її говорити буде.

Справу ми виграли. Тепер Галина Павлівна бачиться з внучкою на законних підставах, раз в 2 тижні по три години. Пенсію у неї більше не вимагають – шантажувати нічим. Господиня почала їсти м’ясо, нормальні фрукти стали частим гостем у неї на столі. А ще ми допомагаємо їй робити незначний ремонт. На знак подяки за допомогу, Галина Павлівна відмовляється брати у нас гроші за кімнату. Але ми все одно їй їх віддаємо, мало не силою.

Хіба можна так з власною матір’ю? Забирати і без того крихітну пенсію, не хвилюючись про те, чим буде харчуватися жінка, яка її народила і виростила? Жорстока невдячність по відношенню до рідної матері. Любіть своїх батьків! Ви є тільки завдяки їм!