Дарувати половинку чогось – наша з подругою традиція

Мій брат старший за мене на 5 років. З дитинства я привикла, що він завжди піклується про мене.

8 років тому він одружився.  Мені було 19, Юлі – 22. Я дуже ревнувала: старший брат завжди був моєю опорою і підтримкою, а я у нього стояла на першому місці. І його вчинок (одруження), я сприйняла як зраду. Це зараз мені смішно: королеву скинули з п’єдесталу і вона образилася на весь білий світ. А у 19 років мій світ перевернули з ніг на голову.

Мамі Юля сподобалася відразу, вона не звертала уваги на її витівки, вважаючи так: раз її син одружився з нею, значить Юля цього варта і не нам лізти в їхні стосунки. Того ж року в мами був ювілей. На подарунок ми з братом скинулися по  тисячі, купили телевізор за дві.

Я вчилася, підробляла у вільний час і для мене це була дуже відчутна сума. Після ювілею, коли всі подарунки були вручені, а гості розійшлися, Юля почала вимагати гроші з мами …

– Мій чоловік не мав права розпоряджатися нашим бюджетом без мого відома. Я була проти, щоб він скидає на телевізор: за тисячу можна купити цілком гідний подарунок! Тому я вимагаю повернути мені половину тих коштів, які вніс мій чоловік! Ця тисяча – наше спільно нажите майно, значить половина моя!

Я на подібну заяву оніміла, а мама мовчки дістала 500 грн і віддала Юлі. Брат був добряче напідпитку, тому витівка дружини пройшла повз його увагу.

Я потім братові все розповіла, він привіз мамі гроші назад, без відома дружини. Я знову влізла, але вже здала брата Юлі. І їх скандалу я раділа. Мене це не прикрашає, самій соромно за власний інфантилізм. Минулим вчинкам у мене одне виправдання: молодість.

Половинчасті подарунки стали вагомим аргументом у сімейних відносинах. Ми з моїм хлопцем з’їхалися  і коли мене запросили на день народження Юлі, то я подарувала їй одну срібну сережку, прокоментувавши свій подарунок:

– Ми з моїм хлопцем ведемо спільний бюджет, тому його половину купленої мною для тебе пари сережок я віддала йому.

Від мами й брата мені тоді добряче прилетіло, але мені було плювати, своєї мети я досягла: розізлила Юлю та відзеркалила її вчинок.

На свій день народження я отримала половину палетки дорогих тіней: вміст п’яти відтінків було вичищено до блиску. На народження племінника я принесла Юлі половину ковдри та комбінезончик, так само розрізаний навпіл. Не сперечаюся, дитячий сад, але Юля сама завела подібну традицію, я тільки їй слідувала.

Як мама говорила про нас:

– Один дурень почав, другий повторив і понеслось.

Я вийшла заміж, завагітніла. Юля запропонувала мені віддати речі, що залишилися від її дитини. Я відмовилася, єхидно зауваживши:

– Обійдусь. Тебе шкода. Будеш півночі сидіти, різати навпіл.

Вона не образилася, а привезла пару пакетів. Одяг був цілим, що мене дуже здивувало.

– Лінь було морочитися, сама поріжеш, якщо треба. – посміхнулася Юля.

Ми стали частіше спілкуватися, без цих всіх дуростей. Зрештою – подружилися. Половинка чого-небудь – тепер наша традиція. Але вже по-доброму: ми п’ємо чай, привозячи з собою половину торта і даруємо один одному коробки з цукерками, де не вистачає рівно половини цукерок, а якщо їх там непарна кількість, то «зайва» цукерочка ріжеться навпіл і залишається в коробці. Дрібні підколи на тему «половинок» у нас з нею наче своєрідний ритуал. Скинути в соцмережі тільки половину анекдоту або листівки, покласти в чай ​​одну ложку цукру, замість двох, пригостити половинкою круасана …

Дурачимось, як можемо. Мама з братом хитають головами й чекають, коли ми подорослішаємо. А нас все влаштовує.