Cвященник розповів чим відрізняється фінал життя бідняків та багатіїв

Моя 60-річна знайома каже:

“Я не боюся старості, я боюся тільки, що на неї мені не вистачить грошей. У молодості можна бути бідною та щасливою, не помічати дискомфорту, але до старості треба бути при грошах, щоб відвідувати найкращі клініки та здавати будь-які аналізи. За гроші лікарі тебе і з того світу витягнуть. Гроші на старості – це особистий імунітет, практично безсмертя”.

Зустрічаю її час від часу, вона вихваляється: то стоматолога відвідала дорогого, то курс масажу пройшла, то пісок у нирках ганяла в елітній клініці.

Я вдаю, що щиро за неї тішуся, але насправді мене долають сумніви, що саме це – щаслива старість, проведена в кабінетах лікарів та фізіотерапії. У мене в голові міцно засів стереотип, що щаслива старість – це коли ти печеш пиріг онукам, а вони його уплітають. А потім можна й казки на ніч почитати.

Але це – красиві кадри з реклами, а в житті відреставровані зуби та відсутність болю в боці і спині – це вже щастя.

У моєму оточенні потенційні бабусі та дідусі не сидять удома, не печуть пиріжки і не читають книжки онукам, вони посилено працюють, щоб зібрати капітал до старості, і що він буде більше, то краще.

Вкладаються у нерухомість, щоб отримувати з неї дохід. Щоправда, нерухомості збудували та продали так багато, що дохід з оренди падає з кожним роком. Виходить, що працювати до сьомого поту, а в старості знову копійки рахувати?

На дітей і онуків надії немає, у них своїх проблем вище за дах. А на державу й взагалі. Ех, як добре живеться багатим, яким не треба мучитися думками про майбутнє, тим, хто забезпечений на три покоління вперед. Живи собі та радуйся!

Але все не так просто. Якось священник на проповіді сказав одну цитату. Звучить вона так:

Бідняк помирає з голоду, а багатій від страху.

Поки ми знаходимося в повній впевненості, що гроші нас врятують від усього на світі і з будь-яких колотнеч витягнуть, ми знаходимося від цієї установки в повній залежності.

Ми боїмося того, що гроші у нас можуть вкрасти, вони будь-якої миті можуть знецінитися, зникнути з рахунків, на них можуть зазіхнути шахраї або несумлінні родичі. Ми ночами не спимо, думаючи про втрачену вигоду (один банк дає 5% річних, а інший – 6,5%).

Дізнавшись про те, що у людини є кошти, у неї з’являється безліч заздрісників і капосників. А друзі, не витримавши гніту заздрощів, віддаляються, стають ворогами.

Це все виливається в страх, стрес, невроз, які підточують наше психічне здоров’я, як хробака дерево.

Під час дефолту 1998 року не стало бабусі моєї подруги, вона не перенесла звістки про те, що всі її накопичення обнулилися. Жінка була зовсім не стара, але серце не витримало.

Цей настрій нашарується й інші сфери життя, починаються конфлікти з близькими.

Один мій приятель вирішив, що життя його до 50-ти років було безрадісним і настав час шикувати. Він узяв мільйон у кредит, не особливо переймаючись тим, як ці гроші віддаватиме. Гроші закінчилися стрімко і тепер він живе в страху, що одного разу до квартири зайдуть судові пристави та заберуть пральну машинку, телевізор та пса.

Ассірійцям приписують одну мудрість:

Хочеш жити спокійно – не бери і не давай у борг.

А ще мені хочеться згадати цитату британського політика Вінстона Черчілля:

Не бажайте здоров’я та багатства, а бажайте удачі, бо на “Титаніку” всі були багаті та здорові, а щасливими виявилися одиниці!

Багатство навіть у старості нічого не гарантує, особливо якщо сісти на Титанік.