“Чи правильно я тоді зробила?” – питання, яке постійно мучить її

Оля тоді жила в обласному центрі. Дівчина тоді вчилася на першому курсі університету. Розумниця, красуня, чуйна і добра дівчина. Чому ж така трагедія сталась саме з нею…

Того дня мала відбутися зустріч однокласників. Їх клас  був дуже дружний, тому вечірка обіцяла бути цікавою. Напередодні Оля відпросилася у мами, яка  була в тривалому відрядженні. Дізнавшись всі подробиці майбутньої події:  кафе поруч будинком, нікого з чужих, багато хто живе по сусідству – мама відпустила Олю зі спокійною душею.

На вечірці вона зауважує, що однокласник Саша намагається триматися з нею поруч. Хлопця вона знає дуже давно – ще малюками вони ходили в один садок, часто збиралися в лісопосадці біля будинку і будували там курені. Коли він запропонував провести її до будинку, Оля спочатку відмовилася:

– Тут йти до два кроки, сама швидко добіжу.

Саша, як істинний кавалер, наполіг:

– Уже за північ, хіба мало, хто зараз по дворах ходить.

Вони пішли короткою дорогою, через невеликий парк, де їм було знайоме кожне деревце – в дитинстві вони часто забиралися на них і довго фантазували про майбутнє. Несподівано хлопець зупинився.

– Не треба, – Оля спробувала зупинити його.

Але він немов і не чув її. Тоді вона стала відштовхувати його, але безрезультатно. Саша затиснув її рот руками та повалив на землю … Все сталося дуже швидко. Після того, що сталося, він сказав:

–  Захочеш комусь розповісти, скажу, що сама до мене полізла. Всі бачили, що на вечірці ми разом сиділи.

Він все ж довів її до будинку.

Оля перестала щось думати, тільки мовчки йшла з ним. Закривши двері, вона сіла на підлогу і розревілася.

Чому це сталося саме з нею? Вона ж і не була п’яна – не любить спиртне, зробила кілька ковтків за компанію і більше до шампанського не торкалася. Вона не була вульгарно одягнена – класична закрита чорна сукня нижче коліна. Вона не ходила з незнайомцем – знала Олександра вона знала з двох років. Вона була хорошою дівчинкою, все робила правильно, так за що ж вона покарана?

Три дні вона нічого не їла – тільки спала і проводила час у ванній. Ридала і намагалася змити з себе спогади,  роздираючи мочалкою шкіру. Потім її перемкнуло – і вона стала шукати таблетки зі снодійним в маминій тумбочці.

Замість таблеток, Оля знайшла фотографію батька. Тато помер три роки тому, несподівано, трагічно, і вони дотепер не до кінця пережили цю втрату. Смерть коханого чоловіка так сильно підкосила маму, що Олі доводилося перший час стежити за тим, щоб мама вчасно їла і приводила себе в порядок. Потім мама взяла себе в руки, поринула в роботу, щоб не піддаватися сумним думкам і вони зажили далі удвох.

«Ні», – зрозуміла Оля – «смерть дочки мама не переживе. Треба якось пережити це все. І нікому не розповідати – наче нічого й не було. Мама приїде через три тижні й вони заживуть, як раніше».

Через тиждень вона зрозуміє, що те, чого вона страшенно боялася – несподівана вагітність – не сталося. «Пощастило», – з полегшенням і гіркотою подумає вона. Оля не стане писати заяву в поліцію, вона зрозуміла, що не зможе витримати зневажливі погляди та численні перевірки. Та й, що буде з мамою – такого удару її серце не витримає.

Коли мама приїде, то повідомить Олі новину – їй запропонували на роботі підвищення в іншому місті, а тому їм доведеться терміново переїхати, а Олі – перевестися в інший ВНЗ. Реакція Олі вразить маму – дочка миттєво погодилася, сказавши, що готова в усьому підтримати маму.

Незабаром вони заживуть на новому місці з новими турботами. Оля повністю зануритися в навчання і суспільне життя – щоб не залишилося жодної хвилини на роздуми.

І тільки іноді, коли почує випуск новин або прочитає в інтернеті історію, подібну до тієї, яку пережила, вона задумається: А чи правильно вона вчинила, що не покаравши кривдника? Що, якщо є ще постраждалі? І що ж їй тоді треба було зробити?