Чи можна пробачити таке?

– Десять років прожили з чоловіком в шлюбі, як в казці! – сумно розповідає Ольга. – “Все було у них добре, та тільки не було дітей …” Ось так і у нас …

Дійсно, жили Ольга з чоловіком душа в душу: дивилися одні фільми, читали одні книги, відчували один одного на відстані, Ольга починала фразу – чоловік закінчував, або навпаки. Всі подруги заздрили, говорили, в наш час так не буває.

А з дітьми ніяк не виходило.

– А чоловік ще говорив на самому початку – давай, мовляв, з народженням дитини поки почекаємо! – розповідала подругам Ольга. – Кредити, мовляв, виплатимо, по світу поїздимо, для себе поживемо … Добре, що я наполягла – ні, давай планувати зараз. А то б так і жила в сліпому невіданні, не знала б, що з зачаттям у нас не все гладко … Втратила б час. Хоча невідомо, що краще – толку-то від того, що лікувалася, все одно немає. Завагітніти не виходить …

Ольга була впевнена, що не виходить за її вини. Чоловік кілька разів здавав аналізи – сказав, що у нього все чудово. А ось у Ольги лікарі знаходили то одне, то інше. Хоча, дивна річ – нічого такого грубого не було, подруги часто-густо ставали вагітними з такими ж, як у Ольги, діагнозами. І дізнавалися про проблеми зі здоров’ям тільки тоді, коли приходили в консультацію ставати на облік у зв’язку з вагітністю. А у Ольги нічого не виходило, хоча вона сумлінно лікувалася, обстежилася, пила якісь вітаміни, по певних днях циклу ходила на узд.

Вже і гормонально стимулювалася і на лапароскопію зважилася.
Лікар обіцяла, що вже після операції-то вагітність настане майже зі стовідсотковою ймовірністю. Як би не так.

У зв’язку з усіма цими свистоплясками працювати повноцінно у Ольги якось не виходило. То працювала абияк подекуди, то взагалі звільнялася – щоб спокійно обстежитися, пролікуватися, завагітніти нарешті і народити, то знову влаштовувалася на якусь немудру посаду – щоб не зійти з розуму в чотирьох стінах після чергової невдачі …

Втім, чоловік і один заробляв нормально, матеріально жили добре. І з кредитами розплатилися, і ремонт зробили, і в Європу багато разів скатався. Будинок повна чаша, все є, єдине, чого не вистачало – дітей.
Як у казці, так …

Чоловік підтримував Ольгу, заспокоював, що все обов’язково вийде – просто потрібен час. Може і добре, що у них ось так. Зате встигли пожити для себе, перевірили відносини часом і до народження дитини підходять усвідомлено, а не як багато, з бухти барахти. Ольга була чоловікові вдячна за підтримку. Вона ні хвилини не сумнівалася, що він теж хоче дітей, і дуже комплексувала, що будь-яка інша жінка давно б йому вже подарувала спадкоємця, а ось у неї, Ольги, ніяк це проста справа не виходить …

І ось кілька тижнів тому лікуючий лікар запропонувала подумати про ЕКЗ.
Окрилена Ольга в той же день дізналася всі нюанси. Виявилося, що нічого такого складного в процедурі немає – ну, порівняно, звичайно, якщо враховувати все те, що вже довелося пережити. Та й коштує не те, щоб зовсім непід’ємно.
Розповіла чоловікові.

І реакція чоловіка вразила. Він раптом почав м’ятися, потім розпсихувався буквально з нічого:

– Що тобі спокійно не живеться? Навіщо це треба взагалі ?? Ти погано живеш, чи що? Не працюєш, нічого вдома не робиш і все ходиш з кислою міною! Досить вже придурюватися! .. Навіщо тобі на старості років дитина ??? Ти все життя без дітей прожила! Проблем не знаєш, так нудно стало?

Чоловік ніколи таким не був.
Завжди спокійний, розважливий, урівноважений, а тут …

– Якщо хочеш знати, у мене дітей бути не може! Взагалі! Ніколи! – приголомшив він Ольгу. – Я повністю безплідний. І все.

Сказати, що Ольга розчавлена і приголомшена – нічого не сказати.
Десять років близька і кохана людина її обманювала. Не сказав ні слова ні тоді, коли Ольга, як дурочка, бігала з тестами на вагітність, ні коли здавала аналізи і плакала від безпорадності, спокійно дивився, як вона п’є гормони для стимуляції вагітності, безмовно носив їй апельсини в лікарню після лапаро …

І все це проковтнути, як ні в чому не бувало?

А якщо не проковтнути – тоді що?

Піти і залишитися не тільки без дітей, але і без чоловіка, роботи, житла – і все це в без малого сорок років? Почати життя з нуля – не факт, що встигнеш збудувати щось конкурентоспроможне тому, що є зараз. Але ж є чимало.

Прощають ж люди зраду. А тут вірний чоловік, а що обманював, так може, це він не зі зла, а у нього у самого комплекс?

Можна таке пробачити, як думаєте?
Ви б пробачили?
Як жити далі?