Чудо, не інакше

Тетяна їхала автобусом. Сіла поруч з бабусею. Вона спочатку сиділа мовчки, потім запитала, чи правильно вона їде до певної вулиці. Тетяна їй відповіла. І тут почалось …

Ця мила пані за 10 хвилин розповіла про своє життя, поскаржилася, що цей автобус ходить раз на годину і його доводиться довго чекати, пораділа, що ось зараз він відразу прийшов. А їде вона з церкви.

ЇЇ чоловік загинув на посту ще 25 років тому. З того часу вона одна виховала і підняла двох дітей. І ще, доглядала за племінницею, дочкою брата чоловіка. А він був поганою людиною: все життя пив, гуляв, не працював. Його дружина рано померла, а дочка йому не була потрібна. Фактично жінка замінила сироті мати. На старість років брат чоловіка став інвалідом, і його дочка Вікторія (та сама племінниця) помістила його в будинок для людей похилого віку. 20 років він там прожив, за ним доглядали, дочка оплачувала всі витрати, але жодного разу не приїхала. Вся рідня її засуджувала, що вона сама за ним не дивилася.

Ця мила жінка вважала, що батько зіпсував долю своєї дочки. Їй вже 46 років, заміжньою не була, мати-одиначка. Хоча бабуся їй завжди говорить: “Краще бути одною з дитям, ніж все життя з негідником”

І ось зараз вона їде з церкви, просила допомоги у Богородиці, через те, що життя у неї складне, багато вона витерпіла. Просила, щоб Матір Божа зглянулася над нею, адже у бабусі день народження в той же день, що й в Богородиці. А коли вийшла з церкви, до зупинки відразу під’їхав автобус, якого вона зазвичай чекає по 40 хвилин. Чудо, не інакше.